Чи коректно натягувати на Чайковського вишиванку? І чи потрібно?

Сьогодні на LB.ua вийшла прекрасна стаття музикознавиці Любов Морозової «Чайковський у вишиванці». Дуже раджу її почитати, а сама залюбки запозичу влучну назву статті для свого допису. Відразу скажу, що я завжди була проти того, щоб «вдягати у вишиванку» будь-кого з представників інших культур, чіпляючись до фактів біографій, які для них самих були або неважливими, або ж навіть неприємними. Зокрема, коли ура-патріоти починають зараховувати Чайковського до діячів української культури, на підставі того, що його прадід був козаком Чайкою, мене просто трусить від цієї логіки, бо тоді Дюрера слід вважати угорським митцем (його батько був угорцем на прізвище Айтоші), Олександра Дюма африканським письменником (його бабуся була африканського походження), Пушкіна – великим представником ефіопської культури, а за самого Чайковського нам треба буде ще побитися з французами та німцями, бо зі сторони мами один прадід був французом, а прабабуся – німкенею. Крім того, сам Чайковський волів не занурюватися у свій родовід. Навіть на запитання своєї шанованої покровительки пані фон Мекк про його родину композитор докладно пише лише про батьків та братів-сестер, однак сягати глибше втримується. В одному дослідженні знайшла посилання на якийсь лист Чайковського, котрого я сама не читала, тому не можу гарантувати його вірогідність. У цьому листі є наче такі рядки: «Точно зовсім не знаю, ким були мої пращури (зі сторони батька). Мені відомо, що мій дід був лікарем і жив у В’ятській губернії, а тому моє генеалогічне дерево губиться у пітьмі невідомості…» («Точно совсем не знаю, кто были мои пращуры (со стороны отца). Мне известно, что мой дед был врачом и жил в Вятской губернии, а поэтому мое генеалогическое дерево теряется во тьме неизвестности…»Невідомо, чи Чайковський взагалі щось про них знав (офіційно відомості про проходження роду розкопала допіру внучата племінниця композитора), а це може означати, що для його батьків та дідів шанування козацьких предків не було тим, що треба було передавати нащадкам. Для порівняння, родини Лифарів та Бурлюків пишалися своїм козацьким походженням і трепетно берегли кожну родинну згадку.Отже, ставлення Чайковського до його українського коріння ми з’ясували, тепер беремося за перебування композитора в Україні і питання, чи можна тривалі наїзди Чайковського до маєтків його родини чи тієї ж пані фон Мекк, вважати доказом його любові до України? Читаючи листи, Чайковського до пані фон Мекк, я б цього не сказала. Кам’янка його приваблювала передусім тим, що він там відпочивав душею у колі своєї родини, та й то, коли родичі його повністю підтримували або там не було якихось проблем, як, наприклад, хворі дітлахи. «Кам’янка, котрої я ніколи не любив» («Каменка, которую я никогда не любил»), – ось його відношення до місцини, де він провів досить багато часу. Щодо Браїлова, то в листуванні з пані фон Мекк він висловлює своє приємне враження від маєтку, лісу, природи, але жодних виливів захвату чи спогадів про натхнення, яке його там опанувало, я наразі ще не зустріла. Найбільше, чим він там переймається, це вирощування «бураків», про які згадує у багатьох листах. Тепер про тим, ким себе Чайковський відчував. Знову відкриваємо листування з пані фон Мекк і просто здираємо цілі абзаци:«Я люблю мандрувати у виді відпочинку закордон – це найбільше задоволення. Але жити можна тільки в Росії. І тільки живучи поза нею, осягаєш всю силу любові до нашої милої, не дивлячись на всі її недоліки, батьківщини». («Я люблю путешествовать в виде отдыха за границу — это величайшее удовольствие. Но жить можно только в России. И только живя вне ее, постигаешь всю силу своей любви к нашей милой, несмотря на все ее недостатки, родине»). «Я люблю нашу російську природу більше за будь-яку іншу, і російський зимовий пейзаж має для мене ні з чим незрівнянну красу». («…Я люблю нашу русскую природу больше всякой другой, и русский зимний пейзаж имеет для меня ни с чем не сравнимую прелесть».)Тепер беремося за українські мотиви у творчості П.І. Чайковського. Так, їх справді багато. Зокрема дві опери на українську тематику «Черевички» («Коваль Вакула») і «Мазепа». Але вони були написані не з якоїсь великої любові до України, а радше тому, що з початку ХІХ ст. в російській імперії була, по-перше, мода на фольклор, по-друге, твори Гоголя і Пушкіна не губили, а навпаки, набували все більшої шани.Передбачаю, що зараз мені нагадають 2-гу, так звану «Малоросійську» симфонію» («Симфонія з Журавлем») і цитування українських пісень у 1-му фортепіанному концерті Чайковського. Так, це правда, але чому це має пояснюватися любов’ю до України чи українськими генами? Запозичення народних мелодій – це цілком нормальне явище для композиторів, яке вони роблять виключно тому, що їх захопила якась певна мелодія, котру вони захотіли розвинути чи інтерпретувати. У тому ж 1-ому фортепіанному концерті Чайковський використовує французьку пісеньку, яку ніби наспівував у дитинстві разом зі своїм братом, а у 1-му струнному квартеті композитор подає інтерпретацію російської пісні «Сидел Ваня на диване, курил трубку с табаком», почуту від теслі калужського походження, так само, як «Журавель» була почута від українського слуги Петра Герасимовича.Але все ж найцікавішим є те, що пише про своє звернення до народних пісень сам композитор: «… Щодо російського елементу у моїх творах скажу вам, що мені нерідко траплялося приступати до твору, маючи на увазі розробку тієї чи іншої народної пісні, яка мені сподобалася. Іноді (як, наприклад, у фіналі нашої симфонії (тут мається на увазі Симфонія №4, де у фіналі використано мелодію «Во поле береза стояла») це робилося саме по собі, зовсім несподівано. Щодо взагалі російського елементу в моїй музиці, тобто споріднених з народною піснею прийомів у мелодіях та гармонії, то це стається внаслідок того, що я виріс в глушині, з дитинства, найранішого, перейнявся невимовною красою характеристичних рис російської народної музики, що я до пристрасті люблю російський елемент у всіх його проявах, що, одним словом, Я РОСІЯНИН У ПОВНОМУ ЗНАЧЕННІ ЦЬОГО СЛОВА». (…Относительно русского элемента в моих сочинениях скажу вам, что мне нередко случалось прямо приступать к сочинению, имев в виду разработку той или другой понравившейся мне народной песни. Иногда (как, например, в финале нашей симфонии[28]) это делалось само собой, совершенно неожиданно. Что касается вообще русского элемента в моей музыке, т. е. родственных с народною песнью приемов в мелодии и гармонии, то это происходит вследствие того, что я вырос в глуши, с детства, самого раннего, проникся неизъяснимой красотой характеристических черт русской народной музыки, что я до страсти люблю русский элемент во всех его проявлениях, что, одним словом, я русский в полнейшем смысле этого слова). Сподіваюся, що всі розуміють, що в даному контексті слово «русский» має лише один коректний переклад – «російський», без жодної прив’язки до Русі чи русинів у нашому значенні цього слова.І от тепер після цього всього скажіть мені, чи не виглядає наше родичання до Чайковського, людини яка жодним чином не вважала себе українцем, жалюгідною колоніальної спробою примазатися до досягнень чужої культури?
Скажу більше – одним з імперських методів перетягування інтелігенції поневолених народів на свою сторону було і є саме це спокушання приналежністю до всесвітньо відомого та визнаного світом культурного надбання. Давайте не вестися на такі небезпечні для нашої ідентичності спокуси.

Перейти на головну сторінку: https://kycia-mandrivnycia.com/