Що нам відомо про Себастіана Швайкерта? Текст N2 з циклу “Мої міркування, спричинені конфліктом навколо пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту роботи Себастіана Швайкерта”
Нюрнберг, 4 вересня 2021 року
На тлі скандалу навколо поставленої у Львові алегоричної фігури Франца Ксавера Моцарта авторства Себастіана Швайкерта найменш цікавим для публіки виявився сам скульптор.
Тих, хто очікує на стьоб і скепсис, розчарую – мій допис буде більш ніж серйозним, тому дещо нудним і довгим. Це компенсується його інформативністю, адже я поставила собі за мету зібрати в одне ціле розрізнену інформацію про скульптора та зрозуміти, чому саме його було обрано для створення пам’ятного знаку Моцарту-молодшому. Я намагалася бути максимально неупередженою, хоча є таки добряче злою на “подарунок”, який отримав Львів.
Я також вирішила розібратися, наскільки правдивими були відомості про Себастіана Швайкерта на ресурсі galnet від 10 травня 2021 року. Там зокрема можна прочитати таку інформацію:
Повна стаття знаходиться за посиланням:
На жаль, джерел, які б сформували цілісну картину про Себастіана Швайкерта, я знайшла небагато. Ті, які були найбільш інформативними, а саме – стаття у Вікіпедії українською мовою, англомовна стаття на ресурсі EverybodyWiki та персональний сайт самого скульптора sebastianschweikert.com – згідно з протоколами цих ресурсів виявилися “свіжоспеченими» продуктами середини 2021 року.
Тоді я почала пошук інших джерел інформації. Мої розшуки в Інтернеті привели практично до тих же лінків, що були вказані у вікіпедійній статті. Різниця була несуттєвою.
Переважно посилання приводили до невеликих газетних публікацій про якусь з виставок митця. До газетних публікацій я особисто ставлюся з великим упередженням, оскільки вони рідко є об’єктивними. А рецензії німецьких критиків іноді бувають написані так, що навіть перечитавши їх кілька разів, так і не можеш збагнути, схвальні вони чи принизливі.
Друкованих видань, дотичних до персони Себастіана Швайкерта, я знайшла лише чотири, три з яких змогла опрацювати.
Найбільш інформативним був альбом, виданий у 1998 році, з фотографіями робіт митця, що супроводжувалися його власними текстами та віршами. Я купила цю книгу у видавництві Donat Verlag, що власне її й надрукувало, за ціною 12.80 Євро разом з пересилкою. У цьому альбомі, ємністю 24 аркушів з двостороннім друком різного ступеню заповнення, є також коротка біографія Себастіана Швайкерта, яку повторює сайт видавництва і яка перекочувала на офіційний сайт митця.
http://www.donat-verlag.de/
autor-detail.php?id=169
От за нею я і буду йти до 1998 року, паралельно додаючи свої коментарі, тлумачення тощо.
Відразу маю попередити, що з огляду на авторські права як скульптора, так і фотографів його робіт, ілюстративний матеріал у своєму дописі я розміщувати не буду. Але не переживайте – я даватиму посилання на сторінку Себастіана Швайкерта, бо її вміст приблизно на 50% складається з робіт, представлених в альбомі 1998 року видання. Можливо, деякі лінки з потрібно буде копіювати в пошуковий рядок, але, сподіваюся, це не буде надто обтяжливо.
Отже,
Себастіан Швайкерт народився 1966 року в Бранденбурзі, НДР.
У 1974 році родина перебирається у Західний Берлін.
За словами Себастіана Швайкерта на одній із зустрічей у Львові, музику Франца Ксавера Моцарта він чув ще в юності, адже в його батька була збірка платівок. Можливо, хтось поставиться до цього з недовірою, але я особисто ні, бо знаю, якими поважними можуть бути приватні бібліотеки та фонотеки німців. Також на той час існували записи творів Франца Ксавера Моцарта, щоправда, нечисленні і не на окремих платівках, а лише разом з творами інших авторів, проте іноді у виконанні направду зіркових музикантів, як, наприклад, Гідона та Єлєни Кремерів (запис 1980 року).
У віці 14 Себастіан Швайкерт починає брати уроки малюнка і пластики в берлінського скульптора Вольфґанґа Бувьє (Wolfgang Bouvié). Про цього скульптора практично немає інформації, крім згадки про нього як про автора меморіальної таблиці Францові Маєру за адресою Берлін, Деффенбахштрассе, 55.
https://de.m.wikipedia.org/wiki/Datei:Gedenktafel_Dieffenbachstr_55_(Kreuzb)_Franz_Meyer.JPG
_Franz_Meyer.JPG){kind=link}
У 1985 році Себастіан Швайкерт починає студіювати скульптуру в класі Йоахіма Дункеля (Joachim Dunkel, 1925-2002 рр.) у берлінській Вищій Школі Мистецтв, крім того, навчається різьби по каменю у японського скульптора Макото Фудшівари.
За наступними посиланням можна побачити роботи Йоахима Дункеля.
Йоахім Дункель був в плодовитим та різноплановим митцем, у якого можна було навчитися багато чого корисного – відгомін тих уроків буде відчуватися в пластиці вже дорослого Швайкерта.
Згодом, у 2010 році, Швайкерт напише свою частину «Скульптори будують для вічності» («Bildhauer bauen für die Ewigkei») для збірника текстів, присвячених Й.Дункелю, «Dunkel’s Geheimnis – Joachim Dunkel: Texte zu Leben und Werk» («Таємниця Дункеля – Йоахім Дункель: Тексти про життя і творчість»).
Щодо Макото Фудшівари (Makoto Fudschiwara), то це ім’я згадується виключно у зв’язку з Себастіаном Швайкертом. У загальному мистецькому лексиконі ця персона не числиться. Це було перевірено з внутрішніх ресурсів двох мистецьких бібліотек, які дають повний доступ до цього лексикону.
1987 року Себастіан Швайкерт передчасно кидає навчання в берлінській Вищій Художній Школі й розпочинає трирічне навчання скульптурі в бенедиктинському монастирі Maria Laach. Абатство Марія Лаах світські люди знають передусім завдяки унікальній монастирській бібліотеці.
Ось тут я зроблю відступ, бо була в цьому абатстві особисто, до того ж зовсім недавно – у 2020 році. Не буду відволікатися на історію монастиря, це зараз несуттєво.
Важливо те, що в цьому абатстві є своя скульптурна майстерня та художня кузня. Я навіть сфотографувала вхід до кузні, не підозрюючи, що через рік мені ця світлина знадобиться.
Монастирська скульптурна майстерня – це одне з численних підприємств абатства, які заробляють гроші на потреби обителі, а також на харитативну діяльність. У цьому немає нічого дивного, адже святий Бенедикт сам створив передумови для розвитку монастирських господарств – в одному з його творів є звернення до ченців як до ремісників.
Самі розумієте, територія всього абатства з усіма господарськими та допоміжними спорудами досить велика – за кілька годин всього не обійдеш і не роздивишся. Тому цілком закономірно, що я не могла побачити усіх скульптур, які прикрашають територію монастиря.
Можливо, десь і досі стоїть скульптура «Ченці й свята» авторства Себастіана Швайкерта, котру, згідно з даними його офіційної сторінки, було поставлено в монастирі в 1993 році, тобто, через три роки після того, як скульптор покинув обитель. Я не змогла знайти в Інтернеті світлину даної скульптури, натомість натрапила на Амазоні на продаж менор, зроблених за ескізом Себастіана Швайкерта, можливо, в минулому, для сувенірної крамниці абатства (асортимент цієї крамниці вражає як кількістю, так і якістю).
Маю тут зауважити, що це єдина пропозиція пластичних творів Швайкерта. Подальший пошук не дав інших посилань на сайти продажу чи аукціонів.
До цього монастирського періоду належить невелика робота (35 см) з ракушняка під назвою «Ранній портрет» (1989) в альбомі, і «Р.Petrus» на офіційному сайті скульптора.
http://www.sebastianschweikert.com/
portrait.html#pretty
Photo[gallery1]/3/
У 1990 році навчання при монастирі закінчується і Себастіан Швайкерт отримує стипендію з фонду Руперта (Rupertstiftung), яка дає йому можливість навчатися в Італії – спочатку в бенедиктинському монастирі Святого Ансельма на Авентині в Римі, потім в Остії.
З цієї короткої інформації незрозуміло, який фонд Руперта мається на увазі – чи щось пов’язане з Фундацією і Музеєм Руперта в Південній Африці, чи з фондом отця Руперта Майєра. Останній опікується нині більше соціальними проблемами незахищених верств населення.
Важко сказати, які ще роботи належали до монастирського та італійського періодів – на офіційному сайті роботи взагалі не датуються, а в альбомі – всі належать до наступного етапу його життя. Єдине, що ще представляє цей ранній період творчості Швайкерта, крім двох згаданих вище робіт, – це тексти і вірші.
Тексти видаються мені щирими, а вірші – непоганими.
«Чорні тіні, що падають на об’єкти під сяючим сонцем, бачать усі. Але в усе моє зорове сприйняття падають чорні краплі. Я шукаю темну сторону речей, темні тони в обличчях – сліди меланхолії та туги»
– поданий уривок, написаний у монастирі в 1987 році, наводить мене на думку, що митець переживав у цей час якусь внутрішню кризу.
Ще кілька робіт датуються 1991 роком, коли Себастіан Швайкерт бере участь у майстер-класі скульптора Альфреда Грдліки ( Alfred Hrdlicka) у Відні. В українській мові надають перевагу варіанту прочитання – Грдлічка. Якого об’єму та формату був цей майстер-клас – невідомо. Академічна година? День? Тиждень? Регулярні зустрічі протягом року? Тут ясності немає.
Так само, як немає даних, чи Швайкерт взагалі офіційно числився у Віденській Академії Мистецтв. Про це в його біографії не сказано жодного слова, так само як і про те, чи був її випускником. Останнє малоймовірно, бо майстер- класи у Грдлічки позначені 1991 році, а вже в 1992 року Швайкерт їде на навчання до Бремена.
Точним фактом тут є одне – Альфред Грдлічка був на той час неабиякою величиною в Австрії. Вчитися в нього було справді престижно.
Як на мене, стиль Грдлічки надто провокативний та грубий. Мені абсолютно чужа та незрозуміла його пристрасть до жорсткого і некрасивого зображення сексу.
І хоча Себастіан Швайкерт частково використовував таку шокуючу огиду у своїй пізнішій графіці, однак у скульптурних роботах він завжди залишався стриманим і цнотливим, навіть тоді, коли зображав оголені чоловічі органи.
Вочевидь, спілкування з Грдлічкою продовжувалося й пізніше, бо на зворотній стороні обкладинки альбому ми можемо прочитати цитату, яку маститий скульптор написав про Себастіана Швайкерта в 1994 році, коли готувалося перше, менше за об’ємом, видання альбому (його я ніде не знайшла):
«В одній з казок братів Грімм – я не знаю, в якій саме – є речення: «…давай поговоримо про людей, я надаю перевагу чомусь живому перед усіма скарбами цієї землі…» Я не знаю, наскільки Себастіан Швайкерт ототожнюється з цим реченням, але саме він спадає мені на думку, коли я читаю, що він пише, і бачу, що він рисує, малює та ліпить.»
Тобто, хороші задатки у Швайкерта були. Грдлічка не з тих людей, хто писатиме щось з ввічливості, чи тому, що його попросили.
У біографічній довідці про Себастіана Швайкерта, поданій в книзі «Мистецтво на межі: Від’їзд – Прощання», були згадані ще майстер-класи у Ґерди Фассель (Gerda Fassel). Не розумію, чому з її імені було зрезигновано в інших біографіях Себастіана Швайкерта. Це є досить знана і заслужена віденська мисткиня. За цим посиланням можете подивитися на деякі з її робіт:
http://www.kleinegalerie.at/1751.html
У 1992 році Себастіан Швайкерт робить один важливий крок, який приносить йому неабияку користь – він їде до Бремена на науку до Бернда Альтенштайна (Bernd Altenstein,1941), відомого скульптора і педагога. Це добре знаний в Німеччині та світі митець, його твори знаходяться у багатьох містах країни, найбільше, звісно, у землі Бремен, де він мешкає.
За цим лінком можна зайти на офіційну сторінку Бернда Альтенштайна – раджу передивитися, досить цікаво.
Альтенштайн є знаменитим не тільки як скульптор, але і як талановитий педагог, котрий з одного боку дуже старанно займається зі своїми учнями, а з іншого – ніколи не нав’язує свого стилю і спонукає молодих митців шукати власну художню мову. Тому не дивно, що основний творчий доробок Себастіана Швайкерта належить саме до бременського періоду, коли він був «під крилом» у Бернда Альтенштайна.
У бременський період Себастіан Швайкерт направду багато працює. Він однозначно має свій почерк, хоча ще не знайшов свого особистого стилю, за яким би був відразу впізнаваним, тому роботи дуже різняться між собою. Особлива манера викристалізується допіру десь в 1997 році.
Себастіан Швайкерт бере участь у кількох виставках, у тому числі в Парижі, Відні, Санкт-Петербурзі. Однак це не є якісь резонансні події. Участь у виставках – це необхідна сходинка розвитку кожного митця-початківця, що хоче про себе заявити, а не визнання якихось особливих заслуг.
І згадана на ресурсі galnet виставка в бременському Gerhard Marcks Haus у 2002 року не була жодною екстраординарною подією. Тут маю зауважити, що, по-перше, Gerhard Marcks Haus не позиціонується, як “другий за важливістю музей сучасної скульптури” (якщо хтось десь таке зустріне, прошу прислати мені вказівку на джерело), по-друге, організація виставок молодих і не тільки молодих митців – це один з постійних напрямків роботи цього музею, по-третє – у 2002 році Себастіану Швайкерту було вже 36 років, по-четверте, у його біографії йдеться лише про одну виставку його творів під загальною назвою “Буонаротті Клуб. Люди з мармуру”. Тому пафосний пасаж про “виставки” у згаданій статті виглядає мені некоректним.
(Так само викликають неабияке здивування згадки про якісь творчі конкурси і другу премію на “конкурсі Моцарта у Відні”. Хотілось би дізнатися про них докладніше, адже в біографії Себастіана Швайкерта на його сторінці (створеній у 2021 році), ці досягнення не перечислюються, хоча згадуються менш значимі факти, як, наприклад, співпраця з бременською галеристкою Rena Czarnetta, найймовірніше діячкою локального значення).
У цей плідний бременський Себастіан Швайкерт отримує кілька гарних замовлень. Серед них – найвідоміша робота Швайкерта «Дзеркало» (1998 рік, ескіз належить до 1995), розміщена біля Weserburg Museum für moderne Kunst – відомого бременського Mузею сучасного мистецтва на півострові Teerhof (це аж ніяк не головна і не центральна площа Бремена, як було написано в статті galnet).
Цю роботу і сьогодні можна побачити в даній локації – судячи з фотографій вона виглядає там органічно і доречно. Я була колись у цьому музеї, але, на жаль, у той час мало знимкувала, а пам’ять всього не втримує.
Не можу сказати, чи інші роботи Себастіана Швайкерта й досі знаходяться у перелічених в його біографії локаціях.
Однак, завдяки купленому альбому, точно знаю, що принаймні дві роботи «Двері» та «Рахівник» (на офіційній сторінці митця скульптуру “Рахівник” перейменовано на “Гравець”)
http://www.sebastianschweikert.com/
outdoor-bronze.html#pretty
Photo[gallery1]/0/
дійсно знаходилися у приміщенні так званого „Плодового ринку» («Fruchthof»). Зараз це важлива пам’ятка містобудування Бремена. А колись вона була збудована як офісно-аукційно-складський центр, де знаходився один з найбільших пунктів з імпорту південних фруктів. Цей бізнес нерозривно пов’язаний з іменем Бернда Артіна Вессельса, так званого «бананового короля» Бремена. Однак тут не треба скептично усміхатися, бо Вессельс – це особа, яка варта великої поваги. Він не тільки всесвітньо знаний підприємець (про нього можна прочитати статтю у Вікіпедії, де перелічені його заслуги й посади), але й активний жертводавець та меценат.
Так от, саме він написав передмову до альбому з роботами Себастіана Швайкерта 1998 року, з якої я дізналася, що в його колекції є пара робіт Швайкерта (гадаю, що це є саме «Двері» та «Рахівник»). Передмова хороша, схвальна, компліментарна, однак дещо стримана.
Я відчуваю в ній щось схоже до моїх особистих вражень від перегляду альбому – молодий митець заявив про себе досить самобутньо і цікаво, але… що далі?
А далі робити аналіз досить важко, бо на сторінці Себастіана Швайкерта світлини його творів розміщені без дат. Тому я можу робити свої висновки лише на основі порівняння з творами, представленими в альбомі.
Так от, найпізніша робота в альбомі датується 1997 роком і вона є цілком відмінною від всього, що Швайкерт робив раніше. До речі, тут вказано, що робота була куплена. Жаль, невідомо ким і де тепер знаходиться.
http://www.lapidea.org/index.php?id=155
Стилістично вона наближена до робіт “Фавн” і “Пан з кульками”, фотографії яких можна побачити на сайті митця:
http://www.sebastianschweikert.com/
outdoor-stone.html#pretty
Photo[gallery1]/4/
http://www.sebastianschweikert.com/
outdoor-stone.html#pretty
Photo[gallery1]/2/
Тут дійсно я б вже ризикнула говорити про особистий стиль митця.
1998 року Себстіан Швайкерт пробує себе як ілюстратор-графік. Він створює обкладинку і 17 ілюстрацій до нового перекладу збірки середньовічних текстів «Карміна бурана», здійсненого Гайнцом-Дітером Швайкертом (Heinz-Dieter Schweikert). Якщо вірити наступній статті, перекладач є батьком скульптора.
https://taz.de/Aus-O-mach-Ach/!1072381/
А за цим лінком можна побачити обкладинку книжки. Стиль малюнка є співзвучний тим графічним роботам, які я побачила в альбомі 1998 року.
Мабуть, саме малюнки до цього перекладу були представлені на виставці 1999 року в бременській Galerie am Schwarzen Meer, згадку про яку Себастіан Швайкерт включив до своєї біографії.
Узагальнюю все вищесказане: оцінюючи діяльність Себастіана Швайкерта в Бремені, ми бачимо доволі плідний період життя митця, який зробив його локально відомим у Бремені, хоча у своїй біографії він зазначає, що живе паралельно у Відні та Берліні. Вочевидь, альбом 1998 року був своєрідним підсумком цього періоду.
Далі мені доведеться використовувати біографію зі сайту скульптора.
Ще хочу зауважити, що крім фотографій робіт, у цьому альбомі ми можемо побачити й фотографії його ательє. На сторінці автора зазначається, що це його майстерня у Відні. Не можу в це 100% повірити, бо на другій світлині представлені скульптури, задіяні на «Акції проти насильства» 1993 року, яка тривала 4 години біля знаменитого бременського фонтану «Нептун». Це одні з небагатьох експресивних робіт Швайкерта.
http://www.sebastianschweikert.com/
studio.html#prettyPhoto[gallery1]/0/
http://www.sebastianschweikert.com/
studio.html#prettyPhoto[gallery1]/1/
Бременський період Швайкерта тривав десь до 2000 року, про що можна зробити висновок з книжки «Мистецтво на межі 2/000: Від’їзд- Прощання», у якій розповідається про один культурний захід Історичного музею Бремергафену, на який був запрошений Берндт Альтенштайн та його клас. Протягом певного часу учні Альтенштайна творили на задану тему «Від’їзд-Прощання», що мало на меті художньо розповісти про Бремергафен, як місто-порт, де свого часу люди назавжди прощалися з рідним континентом. У цій книжці дані короткі біографічні довідки про учнів (у тому числі й про Швайкерта) та роботи, які педагог та його учні створили в рамках цієї творчої акції. Себастіан Швайкерт представлений у цій книзі однією досить оригінальною роботою.
Цього ж року Себастіан Швайкерт бере участь у колективній виставці Face a Face у паризькому Centre SEL (на сьогодні в Інтернеті згадок про таку культурну інституцію в Парижі немає).
А далі у сфері творчості та виставкової активності – практично тиша.
Біографія на офіційній сторінці подає дві роботи – “Голова” (“Kopf”, 2015, Breitungen) і “Хрест” (“Kreuz”, 2018, Stift Neuburg Heidelberg). Згідно з фотографією, хрест у трапезній бенедиктинського монастиря поблизу Гайдельберга виглядає так:
https://www.stift-neuburg.de/zu-gast-im-kloster/tagesgaeste-fuehrungen/bildergalerie/#a-pos-12222282
Крім вже згаданої виставки „Buonarroti Club. Männer aus Marmor“ 2002 року у бременському Gerhard Marcks Haus, на яку скульптор приїхав наче вже із Зальцбурга, біографія на веб-сторінці подає нам персональну виставку 2004 року під назвою Valse triste, Space 04 у Kunsthaus (Мистецькому домі) міста Грац.
Цій виставці передує співпраця з Конi Денніг „Valse Triste“ 2003 році в Kunsthaus Graz, у якій Себастіан Швайкерт відповідає за оформлення сцени (stage design).
Хто така Коні (Констанція) Денніґ (Constanze Dennig)? Це досить відома австрійська психіатр, яка використовувала у своїй практиці театротерапію. Після заміжжя вона переїхала до Ґрацу, відкрила там практику та разом з театральною педагогинею Едітою Цайєр-Драксль (Edith Zeier-Draxl) заснувала в 2007 році театр “Theater am Lend”. Це зовсім невеличкий театр площею 200 м2, розрахований на 99 глядачів, однак популярний і знаний. Констанція Денніґ сама успішно виступає в ролі драматургині. ЇЇ п’єси ставлять не тільки в Ґраці. “Valsе Triste” («Сумний вальс») – це одна з її робіт, яка 2015 року йшла в цьому театрі в новій постановці (читання під танці на пілоні).
До заснування театру її п’єси ставилися в інших локаціях міста Ґрац, як це було з постановкою «Печального вальсу» в 2004 році.
Ось на цій сторінці можна побачити афішу тієї давньої події:
http://www.kultur.graz.at/v/denning.staub
І це фактично всі відомості про творчий шлях Себастіана Швайкерта. На підставі цього цікавого, але все ж скромного творчого доробку абсолютно незрозуміло, чому високі австрійські урядовці та інші достойники, про яких згадувалося в окремих публікаціях, рекомендували для створення фігури Моцарта-молодшого локально відомого німецького скульптора.
Пояснення, що Швайкерт працював з музичною тематикою і темою “батьки і діти”, теж не знайшло переконливого підтвердження. Ілюстрування бюджетного видання «Карміни Бурани» та виставки з дотичною до музики назвою “Сумний вальс”, як на мене, недостатньо, щоб вибрати саме цього митця для створення скульптури на тему музики чи для вшанування музичних діячів.
Далі виникає наступне питання: де роботи Себастіана Швайкерта за останні 20 років? Крім двох згаданих кількома абзацами вище робіт, ані офіційна сторінка скульптора, ані інші джерела більш нічого не кажуть.
Складається враження, що Себастіан Швайкерт практично полишив творчість і сконцентрувався на педагогічній діяльності.
Біографія на офіційній сторінці подає нам інформацію, що з 2006 по 2019 він викладав в University of Applied Art (Університеті прикладних мистецтв) міста Майнц. Але в Майнці такого ВУЗу немає. Є Hochschule Mainz, назва якого звучить англійською University of Applied Sciences, а по-нашому Університет Прикладних Наук. І цей навчальний заклад не слід путати з Університетом імені Йоганна Ґутенберґа і Вищою мистецькою школою (Kunsthochschule Mainz), яка входить до цього Університету.
Авторка статті у Вікіпедії подає посилання на файл архітектурного факультету Hochschule Mainz (University of Applied Sciences), де дійсно є згадка про Швайкерта, як Lehrbeauftragter (викладача) вільної пластики (дивитися наступне посилання, 113 і 116 стр.).
https://www.hs-mainz.de/fileadmin/Technik/fr_architektur/modulhandbuch/Modulhandbuch_2017-05-15_GESAMT.pdf
От наче дрібна неточність, але…
Можливо, Себастіан Швайкерт і працював паралельно в Університеті Ґутенберґа, але згадок про це немає, як й інформації, що він є «професором Віденської Академії наук», про що писалося в декотрих львівських публікаціях. Думаю, що якщо б це було так, то ми б побачити це в біографії скульптора на його офіційній сторінці, адже в ній є вказані менш суттєві (у порівнянні з викладанням у столичному ВУЗі) події.
Що виглядає більш-менш вірогідно, так це відомості, що Себастіан Швайкерт бере участь у симпозіумах класу Альтенштайна (Since 2010 Lecturer for sculpture, symposium class Altenstein, Salzburg), хоча я й не можу знайти про ці симпозіуми інформації в Інтернеті.
Оце наразі й все, що я змогла віднайти про Себастіана Швайкерта в Інтернеті та друкованих виданнях, крім публікацій, пов’язаних з встановленням у Львові алегоричної фігури Франца Ксавера Моцарта.
Якщо хтось ще щось знайде, прошу уклінно – присилайте, доповнюйте, виправляйте, коментуйте.
***
Тепер надійшов час робити висновки.
Перший буде стосуватися дописувачів, які висвітлювали тему Швайкерта і, як видається, не обтяжували себе перевіркою фактів, які подавали. Це ще раз показує, що не варто приймати на віру все, що пишеться чи заявляється навіть авторитетними особами. Якесь невелике перебільшення, якесь незначне зміщення акцентів – і все, картина спотворена. Це, як на мене, маніпуляція. А викриття маніпуляції призводить до внутрішнього протесту і небажання бачити будь-який позитив взагалі.
Для того, щоб бути переконливим, не потрібно перебільшувати чи пересмикувати факти – це методи використовують лише тоді, коли бракує правдивих аргументів.
Другий мій висновок стосуватиметься творчості Себастіана Швайкерта. Це буде виключно моя приватна оцінка, яка склалася після того, як я передивилася і перечитала все, що тільки знайшла, про цього мистця.
Отже, ті твори, які я розглянула, нехай на фотографіях, не викликали в мене якихось сильних емоцій.
Частина скульптур не сподобалася мені взагалі.
Однак велику кількість робіт Себастіана Швайкерта я сприйняла все ж позитивно, навіть коли бачила в них вплив вчителів мистця чи якісь запозичення. Не дивлячись на прояви наслідування – усі молоді мистці мають «перехворіти» своїми кумирами – пластика Швайкерта періоду 1992-1996 років показує успішний пошук власного почерку.
Робота, яка датована в альбомі 1997 роком та схожі на неї на веб-сайті скульптора, взагалі демонструють власний художній стиль, хоча, звісно, на любителя – особисто в мене вони викликали асоціації з природніми скульптурами у знаменитих в’єтнамських печерах. Якби я побачила ці швайкертівські фігури в якомусь ландшафтному парку, то сприйняла б їх, можливо, навіть з ентузіазмом.
Але мені не дає спокою одне протиріччя.
Практично всі твори Себастіана Швайкерта, за виключенням буквально трьох-чотирьох, дуже спокійні. Всі персонажі Швайкерта наче заглиблені у себе і мають цілком відсторонений вигляд. Вони не те, що не експресивні, вони взагалі малодинамічні. Однак за цим спокоєм відчувається якась внутрішня напруженість і процес думання. Зобразити такий стан – це треба мати неабияку майстерність. Взагалі, це дуже цілісні і добре продумані образи. Тобто, у цих роботах Себастіана Швайкерта я бачу професіоналізм та інтелігентність.
І ось тут у мене виникає «замикання»: все це, що я побачила у попередніх роботах Себастіана Швайкерта, жодним чином не в’яжеться мені з фігурою Франца Ксавера Моцарта. Можливо, пластика окремих робіт має якісь схожі риси, але не більше.
Тому я ніяк не можу абстрагуватися від думки, що «пам’ятний знак» Францу Ксаверу Моцарту – це робота зовсім іншої людини, якогось аматора, причому не простого, а щиро закоханого в скульптуру. Такий собі любитель, який надивився на купу всього і все побачене йому страшенно сподобалося, ото й вирішив використати все, що вразило, у своєму дітищі, в результаті чого вийшла суцільна “какофонія”, як пластична, так і смислова.
Як я не намагаюся, я не можу собі пояснити появу в Себастіана Швайкерта такої еклектичної, сумбурної та розхристаної з моєї точки зору роботи.
Звісно, це моє особисте бачення. Глядач, так само як і художник має право сказати: “Я так бачу”.
Публікація не має комерційної мети
Права авторки застережені
Часткове використання тексту дозволене з дозволу авторки
Вам також може сподобатись
Український куточок у Соборі Святого Петра
Амонячки. Смак абсолютного щастя
