ГРИБИ І НІМЦІ

24 листопада 2023 року. Нюрнберг.

Нещодавно я здивувала читачів на фб коментарем про те, що не збираю всі їстівні гриби, на які натрапляю. У тому числі й білі. Виникло закономірне запитання, чи така моя поведінка зумовлена режимом «помірного споживання» чи страхом перед штрафом.

І ось у цьому дописі я розповім про своє грибування та зміну грибарської поведінки у Німеччині.
Відразу скажу, що роль зіграли всі можливі чинники – про кожен з них я напишу окремий абзац, а особливо про німецькі закони, які, здається, спеціально пишуть так, щоб заплутати людину настільки, щоб вона полишила будь-які свої ініціативи на етапі їхнього зародження. Саме через цю заплутаність я не впевнена, що мій допис буде всеохопним і дасть вичерпну інформацію – якщо хтось ще щось знає, то дуже прошу ділитися своїми знаннями в коментарях.

Звичайно, кожного вихідця з грибних ареалів срсру дуже дивує, чому серед європейців грибарів значно менше, ніж серед нас. Навколо прекрасні ліси з грибними місцями, а в них – лише поодинокі особи з маленькими пакетиками заходять з доріг та доріжок безпосередньо в сам ліс. Решта ж найчастіше їде на ровері, прогулюється собі доріжками з песиками чи без, біжить, крокує з палицями, зрідка їде верхи.  У німецьких лісах у цілому людей мало. Найбільше можна побачити в якійсь цікавій ландшафтній місцевості, де прокладені спеціальні маршрути, які дозволяють побачити багато красивих творінь Природи.  Дуже часто є таблички, які вказують, на що варто звернути увагу. Заборон щось зривати я ніколи ніде не бачила – усі апріорі мусять знати Handstraußregel – «правило букета в руці». Звичайно, у буквальному розумінні це стосується тільки квітів, букет яких має поміститися між великим та вказівним пальцем. Для інших дарів природи це означає просто невелику помірковану кількість.

І от зараз скажіть мені, як може українець зі своєю пристрастю до різноманітних консервацій та різного роду заготовок осягнути саме поняття «поміркованість» у стосунку до грибів, особливо, коли в лісі практично нема конкурентів?

Власне саме ця пристрасть до накопичення запасів відрізняє нас від європейців, котрі вже давно відмовилися від практики заповнювання пивниць та спіжарок сотнями  слоїків та десятками мішечків з чимось  їстівним та лікувальним.  Звісно, є любителі, котрі роблять різні консервації, але радше з цікавості, яку найчастіше пробуджують картинки з рецептами в різних рекламних журналах від харчових супермаркетів, а іноді родинні традиції – ну от класно виставити на різдвяний стіл баночку з якоюсь мармолядою за бабциним рецептом. Але крутити помідори чи огірки, щоб кожного дня був попихач до сніданку, обіду та вечері, звичайний любитель не буде. Будь-яка аматорська заготівля вимагає в Європі більших вкладень грошей та часу, а конечної потреби в ній при відсутності дефіциту та голоду немає. Раціональніше скуштувати це в ресторані або купити таке, як «бабця робила» в приватних домогосподарствах. А взагалі найкраще віддавати перевагу свіжим, а не консервованим продуктам.
Лікарські рослини теж ніхто «про всяк випадок» не збирає: буде потреба – куплю, притому правильно зібране та висушене.

Щодо грибів, то в харчовій поведінці  спрацьовує усвідомлення того, що гриби – це все ж тяжка їжа, яку потрібно вживати помірно, радше як додаток до якоїсь страви. Тому потреби в кілограмах заготовлених грибів теж немає. Сушені, морожені та консервовані лісові гриби різних гатунків можна завжди купити. Звісно, дорожче за інші продукти, але не настільки, щоб собі цього не дозволяти (я, наприклад, коли в наших лісах білих грибів було мало, купувала свіжозаморожені найвищого ґатунку в італійців).

При купуванні грибів можна бути впевненим, що вміст шкідливих речовин, які гриби, як відомо, добре вбирають, не перевищує норми – бо всі, хто має ліценції на збір, вирощування та консервацію грибів мають обов’язково проводити контрольні виміри. І виникло це на порожньому місці. Велику роль зіграла Чорнобильська трагедія, внаслідок якої у лісах Баварії, Тюрингії, Саксонії було зафіксоване підвищення радіоактивних речовин, яке нікуди не щезло й досі. Напишу, про Баварію, новини якої найбільше моніторю.

Так от, у найбільш постраждали від вибуху в Чорнобилі баварських лісах (Баварський ліс, Міттенвальд на кордоні з Австрією, та Донаумоос на південний захід від Інгольштадта) Відомство ФРН з радіаційного захисту (Bundesamt für Strahlenschutz (BfS)) досі бере проби  і вони, на жаль, невтішні – у деяких випадках було виміряно більше 4000 бекерелів цезію-137 на кілограм грибів. Науковці вважають, що ситуація не зміниться в найближчі роки, бо радіоактивний цезій-137 (Cs-137) розпадається лише наполовину приблизно через тридцять років і знову наполовину ще через тридцять років. За даними Німецького центру дослідження раку (DKFZ), цезій-137 може накопичуватися в кістковій тканині та пошкоджувати там генетичний матеріал. У довгостроковій перспективі це може призвести до раку кісток і лейкемії. Крім цезію, у грибах зараз виявляють ртуть і кадмій… Ці шкідливі речовини виявляють також у м’ясі диких кабанів, оскільки вони споживають гриби. І це в Баварії, де охорона довкілля стоїть на надвисокому рівні!

І ось усі ці аргументи таки серйозно вплинули на німців – грибарів серед них залишилося дуже мало. Залякування максимальними сумами штрафів, які в реальному житті практично не зустрічаються, публікації історій про накладання штрафів на захланних грибарів, невтомні пояснення про вразливість грибниць, оприлюднення результатів вимірювання кількості шкідливих речовин, які от «тільки недавно» провели в грибах у такій-то місцині,   таки добряче отруюють навіть думку про «тихе полювання». Але наш нарід ці страхалки-жахалки не зупиняють!

А тепер докладніше про німецькі правила збору грибів.

Почнемо з того, що збір грибів у Німеччині є регламентованим. Це стосується як ґатунків грибів, так і дозволеної кількості. Якогось загальнонімецького закону, який би охоплював усі сторони грибозбирання,  в цілому не існує, земля має свої приписи, які опираються на Bundesartenschutzverordnung (Постанову ФРН про захист видів), де перелічуються тварини й рослини, які знаходяться “під особливим захистом” і “під суворим захистом”, а також формулюються різні дотичні до захисту природи поняття.  Федеральні землі можуть цей список як звужувати, так і розширювати, залежно від ситуації з тим чи іншим видом флори і фауни.  Власне в цій постанові та її федеральних варіаціях ми й взнаємо, які гриби можна збирати, а які ні. Як це часто буває з німецькими законами, вони написані дуже специфічно.  У списку захищених грибів немає жодного гриба «під суворим захистом», а тільки під «особливим». Тобто, наче не все так страшно. Однак це омана. Декотрі з перелічених грибів не можна збирати взагалі, а декотрі – винесено в окремий список винятків, які можна збирати за правилом “невеликої кількості”. Крім цього, біля назв грибів стоять ще цифрові позначки, які додатково щось уточнюють. От чому б не зробити просто два списки – “можна трішки” і “не можна взагалі”? А от не можна, бо це було б надто просто! (Хоча тепер, коли я спробувала розібратися зі законом про ножі, грибні правила видаються мені дійсно дуже простими).
Щодо того, як трактувати всі інші гриби поза цими двома списками, наприклад, сироїжки чи парасольки, загального правила я не знайшла. З окремих земельних законів я зрозуміла, що можна, але також за правилом «невеликої кількості», від якого потрібно й почати, хоча знову ж таки,  у Німеччині нема єдиного закону, який би вказував конкретно дозволену кількість зібраних грибів. Тобто, йдучи збирати гриби, потрібно перш за все орієнтуватися на закони землі, де збираєшся «тихо полювати».
Залежно від федеральної землі – це 1-2 кг в день на грибника-аматора, який має право збирати гриби виключно для Eigenbedarf, тобто, для власної потреби.

Обмеження в 1 кг базується на рекомендації з’їдати 200 г свіжих грибів за один прийом їжі в день та усередненій кількості членів родини в 4 особи.   В окремих землях  лояльно допускають, що ця родина захоче попоїсти грибів два рази на день. Отже, виходить 200х4х2=1600 г, до яких люб’язно дозволяють ще 400 г (може, враховують очистки, не знаю). Звісно, ніхто при перевірці, якщо така раптом трапиться, не буде докопуватися, скільки осіб є в родині грибника.  Ключовим є дозволена вага.  Деякі порадники пишуть, що ці 2 кг розповсюджуються і на особливо захищені гриби, а деякі пишуть, що з отими захищеними бажано все ж обмежитися одним кілограмом.
Єдині гриби, на надвагу яких можуть закрити очі – це підпеньки та інші гриби, які нищать дерева.

Ось і перша причина не брати усе, на що надибаєш – пощо вичерпувати ліміт ваги такими екземплярами, більша частина яких піде в очистки? Тому ми тепер нехтуємо великими грибами та грибами з перезрілим трубчастим гіменофором – нехай краще вони залишаються на розплід.

Друга причина самообмеження – за кожен зайвий кілограм можуть накласти штраф приблизно в 100 євро. Відмовка «я набравб аби пригостити друзів» – не спрацює. Дарувати та продавати гриби в Німеччині заборонено. Більшу кількість грибів можна набирати лише маючи спеціальний дозвіл, незалежно  від того, чи гриби збираються  з метою прибутку, чи без такої мети. Якщо ж йтиметься про «бандитське» збирання  з промисловою метою, то штраф може сягати 10 000 Євро. «Бандою» вважається угрупування від 2 осіб. Про перевірки на лісових дорогах я ніколи не чула, а от про те, що пильні мешканці прилісових сіл повідомляли про грибарів, які цілий день носили з лісу гриби та заповнювали ними багажних, – так. Чула також про випадкові виявлення недозволеної кількості грибів у прикордонних з Чехією районах під час рутинних перевірок автомобілів на дорогах.

Отже, йдемо до лісу з усвідомленням обмеження в 2 кг, які б це гриби не були – винятки зі списку грибів “під особливим захистом”, чи гриби, яких у жодних списках немає, чи поганки.  Пам’ятаймо також , що не рекомендується згрібати все, що побачив, а потім відносити знавцю, щоб він вибрав тільки те, що придатне до вжитку, бо таким чином ти без потреби нищиш природу, а це теж заборонено. Не можна також просто так копати гриби, топтати чи навіть забирати гриби з одного місця та переносити на інше з метою розмноження – Природа якось без тебе впорається з поширенням своїх витворів. Хоча, зізнаюся, одного року я збирала гриби-велетні, розчиняла зрізаний гіменофор у воді, туди ж кидала всі очистки і «загриблювала» цим розчином місця, на яких ніколи не було порядних грибів, хоча виглядали вони на такі, де від грибів не мало б бути вільного місця. Результатів моєї ініціативи немає й досі…

Тепер про дозволені та недозволені для збору гриби зі списку грибів під особливим захистом. 

Трошки можна :
Білі гриби, крім кількох підвидів
Підберезовики
Підосичники
Лисички
Хрящі-молочники червоно-коричневі
Cвинячі вуха
Зморшки

і все те, чого немає у загальному списку грибів “під захистом” та земельних доповненнях.

Не можна зовсім (за збір таких грибів кара може сягнути 50 000 євро або 5 років ув’язнення, звісно, не за один гриб):
Королівський боровик
Синіючий королівський боровик
Бронзовий боровик
Боровик жовто-коричневий синіючий
Боровик Фехтнера
Цісарський гриб
Гігрофор ранній
Рядовка зелена (зелениця)
Альбатрел овечий, трутови́к ове́чий
Альбатрел злитий, трутови́к злитий,
Подвільшанник (Гіродон сизуватий)
Трюфелі

Маю визнати –  у мене також, мабуть, іноді були порушення, бо для мене білий – це білий, як би він не синів, червонів, жовтів і якої б форми він не був.  Це вже вдома я намагалася докопатися, чому знайдений мною білий мав якісь особливості. Але в перші роки в Німеччині я поняття не мала про якісь бронзові чи королівські боровики, яких не можна чіпати . Зараз я на своїх світлинах, слава Богу, я таких не помічаю, хоча маю підозру, що на боровик Фехтнера я таки одного разу натрапила.

І ось тут поступово запрацював  третій чинник мого самообмеження у збиранні грибів – якщо збір цих ґатунків так жорстко карається, то, мабуть, слід усвідомити, що це направду дуже рідкісні види, які можуть безслідно щезнути тільки тому, що ти можеш погамувати своєї жадібності.  Але й інших грибів стає все менше й менше…

Тепер щодо того, де можна, а де не можна збирати. Теоретично за законом люди мають право гуляти і збирати «букети» у будь-яких лісах – державні вони чи приватні.  Виняток – заповідники та заказники. На практиці, потрібно завжди зважати на те, що написано на табличках перед лісом, у який заходиш, а також не залазити за огорожі, якщо на такі натрапляєш. Я навіть чула, що у звичайному державному лісі, який не є заповідником чи заказником, є спеціальні помітки, які вказують на місцину, де росте якийсь захищений гатунок рослин чи водиться якась рідкісна комашня. Такою позначкою може бути жовта стрічка, зав’язана бантиком на якомусь дереві чи кущі, що росте зі сторони дороги. Я особисто бачила тільки червоний бантик, однак біля місця, де трапляються білі, які дозволено брати. Може, якийсь конкурент зробив мітку? – Наївний!

Тепер про четверту причину того, що ми особисто все більше зосереджуємося на фотозбиранні –  на жаль, гриби стали для наших шлунків надто важкою їжею. Такі сковородищі вже не для нас.

Зараз ми воліємо додавати лише жменьку відбірних білих, лисичок і навіть таких легких грибів, як магазинні шампіньйони, до якоїсь иншої страви, а не вживати їх у якості головної.

Таким чином, ми з чоловіком практично перейшли від збирання грибів до милування ними. І я не побоюся назвати це еволюцією.

А насамкінець маленька фотогалерея наших знахідок – їстівних і просто красивих грибочків.