Флора Мадагаскару – КИЦЯ-МАНДРІВНИЦЯ

Природа

Мадагаскарський фотогербарій. Частина друга.

11.01.2020 /

Мадагаскар. Осінь 2019.

Читати далі

Olusyk 0 коментарів

Вам також може сподобатись

Рятівний клінч. Дерева і мури Ангкору
04.02.2021

Мадагаскарський фотогербарій. Частина третя.
17.01.2020

Момідзі-гарі, або Полювання на червоне листя
27.11.2019
Природа, Фотогалереї

Мадагаскарський фотогербарій. Частина перша.

25.11.2019 /

Мадагаскар.2019.

Читати далі

Olusyk 0 коментарів

Вам також може сподобатись

Тільки в далекості є баобаби, секвої і пальми?
01.01.2020

За рікою, у затінку баобабів
16.10.2019

Планета Лемурія. Частина І, емоційна.
19.04.2021

Дозвольте представитися: я – Оля Котик.
Цей блог не претендує на статус путівника чи порадника туристові. Це просто ляси-баляси у колі друзів про мандри, хоча я, звісно, завжди радо поділюся власним досвідом та дам корисні поради.Цим блогом я хочу також посприяти збільшенню україномовного контенту, тому блог буде вестися виключно українською мовою. Я знаю, що це може скоротити кількість читачів, однак для мене з’являється ще один стимул писати добротно і небанально, щоб зацікавити й іншомовну аудиторію.
Отже, ласкаво прошу на мою сторінку всіх, хто не проти віртуально помандрувати та поспілкуватися на цікаві теми. Інтерактивність вітається.

Оскільки нікнейми “Киці-мандрівниці” нехай не часто, але все ж зустрічаються на просторах Інтернету, то вирішила опбулікувати документ, який є доказом того, що це ім’я наша родина використовує вже дуже давно. На жаль, найраніша листівка, що збереглася, походить допіру з 1985 року, коли ми з мамою мандрували ще тоді відносно дружньою Росією, але “киці-мандрівниці” ввійшли до нашого родинного лексикону набагато раніше, адже мама використовувала кожну нагоду кудись помандрувати, звідки і надсилала листівки та телеграми. Котячі мордочки замість підпису вона малювала ще до заміжжя, так само як і нявчала у слухавку, коли телефонувала близьким знайомим. “Донявкалася”, – влучно пожартував один знайомий професор, коли мама вийшла заміж, взяла прізвище Котик і вже на цілком законних підставах продовжила свою котоманію. До слова, каламбур “котовасія” замість “катавасія” був у нас також законно та логічно обґрунтованим, адже мого батька звали Василь. Тому немає нічого дивного, що коли народилося “котенятко”, себто я, і мене ще малям почали возити і “фарширувати” враженнями, то “киця-мандрівниця” та клеймо “котяча мордочка” стали невід’ємною частиною моєї самоідентифікації. Ось так!

Вам також може сподобатись

Вам також може сподобатись