• КИЦЯ-МАНДРІВНИЦЯ БЛОГ ОЛІ КОТИК
КИЦЯ-МАНДРІВНИЦЯ

  • МАНДРИ_ЄВРОПА
    • Італія
      • Готель “Citta dei mille”
      • Найвеличніша з Медічі
      • Український куточок у Соборі Святого Петра
      • Інфіковані печаллю
    • Німеччина
      • Баутцен. Зупинка на вимогу.
      • Кохану я по чепчику впізна́ю!
    • Швейцарія
      • Філіжанка, що повертає Втрачений час
      • Благословенна Гельвеція. Перша зустріч. Цюрих.
    • Франція
      • Вісім з половиною сторінок про Нормандію і Руан
      • ОPTATA FURIOSORUM
      • Незриме світло Сен-Мало
    • Португалія
      • Невідома Португалія. Частина 1. Португальські вівтарні «тортики».
    • Австрія
      • Звуки музики
    • Іспанія
      • Кров і пісок
  • МАНДРИ_АФРИКА
    • Мадагаскар
      • Замість тисячі непотрібних слів
  • МАНДРИ_АЗІЯ
    • В’єтнам
      • Собори Гауді на берегах Мнемозіни
      • Клітки для світла
      • Сад каменів бухти Халонг і роздуми про втрачене мистецтво споглядати Вічність
    • Камбоджа
      • Рятівний клінч. Дерева і мури Ангкору
      • Око наги
    • Тайланд
      • Бангкок. Казка, для якої і Шахерезаді забракло б слів
    • Японія
      • Момідзі-гарі, або Полювання на червоне листя
  • ІСТОРИЧНІ КЛАДОВИЩА
    • Листи, адресовані у вічність
    • На подіумі скорботи. Частина перша. Усипальниці.
    • На подіумі скорботи. Частина друга. Скульптурні надгробки.
    • Поміж небом і морем
    • Неоцвітна краса
  • ПРИРОДА
    • Планета Лемурія. Частина І, емоційна.
    • Планета Лемурія. Частина ІІ, інформативна: лемур звичайний, лепілемур, ай-ай.
    • За рікою, у затінку баобабів
    • У затінку ліванського кедра
    • Мадагаскарський фотогербарій. Частина перша.
    • Мадагаскарський фотогербарій. Частина друга.
    • Мадагаскарський фотогербарій. Частина третя.
    • Тільки в далекості є баобаби, секвої і пальми?
    • Досьє на Курупіту гвіанську: вона ж нагалінгам, вона ж аяхума, вона ж дерево гарматних ядер і священне дерево сал.
  • МИСТЕЦТВО
    • «Pietá». Про що мовчать Євангелія
    • Pietas Patris
    • НА ЗЛАМІ СВІТОГЛЯДНИХ ЕПОХ. Частина І. Те, що минуло
    • На зламі світоглядних епох. Частина ІІ. Метамодерн навколо мене
    • Правда, як і диявол, криється у дрібницях, або що спільного між Шерлоком Холмсом та бергамською художньою галереєю.
    • “Amore e Desiderio”. Виставка прерафаелітів у Мілані.
    • “Офелія”. Історія однієї картини
    • Марія Іларіонівна Щербачова. Людина, яка “повернула” Жоржу де Ла Турові його картину
    • А равлик повзе…
  • РЕЦЕНЗІЇ
    • Я йду, Христе!
    • “Украдене щастя” Івана Франка в постановці “Театру в кошику”
    • Ключ до підсвідомості. Виставка Петра Сипняка “Втрачений рай”
    • Магія Романа Дмитрика
    • Украй осучаснена «Каллісто» на сцені Нюрнберзької Опери
    • Про що можна дізнатися, переглядаючи кінострічку «Робота без авторства»
  • ПОЕЗІЯ
    • Іспанські ритми
  • ПЕРСОНАЛІЇ
    • Пам’яті В’ячеслава Борисовича Цайтца
    • Спогад про зустріч з Романом Віктюком
  • Львівська “Моцартіана”
    • Новаторство чи епігонство?
    • Що нам відомо про Себастіана Швайкерта?
    • «А от у Європі…»
  • КУЛІНАРНО-НОСТАЛЬГІЙНЕ
    • Амонячки. Смак абсолютного щастя
    • Сирна “підперезана” паска
    • П’ятий смак, або – Про смаки сперечаються!
  • МАНДРИ_ЄВРОПА
    • Італія
      • Готель “Citta dei mille”
      • Найвеличніша з Медічі
      • Український куточок у Соборі Святого Петра
      • Інфіковані печаллю
    • Німеччина
      • Баутцен. Зупинка на вимогу.
      • Кохану я по чепчику впізна́ю!
    • Швейцарія
      • Філіжанка, що повертає Втрачений час
      • Благословенна Гельвеція. Перша зустріч. Цюрих.
    • Франція
      • Вісім з половиною сторінок про Нормандію і Руан
      • ОPTATA FURIOSORUM
      • Незриме світло Сен-Мало
    • Португалія
      • Невідома Португалія. Частина 1. Португальські вівтарні «тортики».
    • Австрія
      • Звуки музики
    • Іспанія
      • Кров і пісок
  • МАНДРИ_АФРИКА
    • Мадагаскар
      • Замість тисячі непотрібних слів
  • МАНДРИ_АЗІЯ
    • В’єтнам
      • Собори Гауді на берегах Мнемозіни
      • Клітки для світла
      • Сад каменів бухти Халонг і роздуми про втрачене мистецтво споглядати Вічність
    • Камбоджа
      • Рятівний клінч. Дерева і мури Ангкору
      • Око наги
    • Тайланд
      • Бангкок. Казка, для якої і Шахерезаді забракло б слів
    • Японія
      • Момідзі-гарі, або Полювання на червоне листя
  • ІСТОРИЧНІ КЛАДОВИЩА
    • Листи, адресовані у вічність
    • На подіумі скорботи. Частина перша. Усипальниці.
    • На подіумі скорботи. Частина друга. Скульптурні надгробки.
    • Поміж небом і морем
    • Неоцвітна краса
  • ПРИРОДА
    • Планета Лемурія. Частина І, емоційна.
    • Планета Лемурія. Частина ІІ, інформативна: лемур звичайний, лепілемур, ай-ай.
    • За рікою, у затінку баобабів
    • У затінку ліванського кедра
    • Мадагаскарський фотогербарій. Частина перша.
    • Мадагаскарський фотогербарій. Частина друга.
    • Мадагаскарський фотогербарій. Частина третя.
    • Тільки в далекості є баобаби, секвої і пальми?
    • Досьє на Курупіту гвіанську: вона ж нагалінгам, вона ж аяхума, вона ж дерево гарматних ядер і священне дерево сал.
  • МИСТЕЦТВО
    • «Pietá». Про що мовчать Євангелія
    • Pietas Patris
    • НА ЗЛАМІ СВІТОГЛЯДНИХ ЕПОХ. Частина І. Те, що минуло
    • На зламі світоглядних епох. Частина ІІ. Метамодерн навколо мене
    • Правда, як і диявол, криється у дрібницях, або що спільного між Шерлоком Холмсом та бергамською художньою галереєю.
    • “Amore e Desiderio”. Виставка прерафаелітів у Мілані.
    • “Офелія”. Історія однієї картини
    • Марія Іларіонівна Щербачова. Людина, яка “повернула” Жоржу де Ла Турові його картину
    • А равлик повзе…
  • РЕЦЕНЗІЇ
    • Я йду, Христе!
    • “Украдене щастя” Івана Франка в постановці “Театру в кошику”
    • Ключ до підсвідомості. Виставка Петра Сипняка “Втрачений рай”
    • Магія Романа Дмитрика
    • Украй осучаснена «Каллісто» на сцені Нюрнберзької Опери
    • Про що можна дізнатися, переглядаючи кінострічку «Робота без авторства»
  • ПОЕЗІЯ
    • Іспанські ритми
  • ПЕРСОНАЛІЇ
    • Пам’яті В’ячеслава Борисовича Цайтца
    • Спогад про зустріч з Романом Віктюком
  • Львівська “Моцартіана”
    • Новаторство чи епігонство?
    • Що нам відомо про Себастіана Швайкерта?
    • «А от у Європі…»
  • КУЛІНАРНО-НОСТАЛЬГІЙНЕ
    • Амонячки. Смак абсолютного щастя
    • Сирна “підперезана” паска
    • П’ятий смак, або – Про смаки сперечаються!
  • Есеї

    Пригода на берегах Західної Двіни

    17.01.2022 /

    Білорусь, Новополоцьк, 2000 – Нюрнберг, 2022 Передмова написана 14.06.2022. Цей допис було опубліковано незадовго до початку війни, коли ще можна було хоч якось розділяти політику урядів та культурні здобутки наших сусідів. Мистецькі твори російських авторів – це було ще те єдине хороше, що я особисто бачила за “порєбріком”. Але бомби, скинуті на мою країну, вбили моє зацікавлення будь-чим, створеним у країні моральних потвор. Нехай цей допис буде свідченням того, що в мене не було сліпої ненависті до російської культури. І сьогодні я не можу сказати, що я її ненавиджу. Бо хіба можна ненавидіти те, що втратило для тебе будь-яке значення?.. Починаючи з минулого року, у нас з чоловіком один за…

    Читати далі
    Olusyk 0 коментарів

    Вам також може сподобатись

    Я не випендрююся

    23.08.2021

    Пам’яті В’ячеслава Борисовича Цайтца

    12.12.2021

    Ділове літо і одна стара потішна історія

    20.08.2021
  • Есеї

    Ключ до підсвідомості. Виставка Петра Сипняка “Втрачений рай”

    12.12.2021 /

    Львів, листопад-грудень 2021 Цьогорічна львівська осінь подарувала мені особисте знайомство з художником Петром Сипняком. Це ім’я було знайоме мені давно – ще з 1986 року, коли в Бернардинському дворику відбувся перший вернісаж, на якому митці могли вільно продавати свої картини людям. Власне тоді ми з мамою відкрили для себе Івана Твердуна та Петра Сипняка і купили в них по кілька робіт невеликого формату на подарунки маминим друзям – якраз тоді починалася череда ювілеїв і мама була щаслива, що зможе презентувати щось оригінальне. Успіх від подарунків кожного разу був просто бомбезний, тому ми з нетерпінням чекали на наступний вернісаж, щоб купити ще кілька ефектних дарунків, що і здійснили. Оскільки презенти готувалися…

    Читати далі
    Olusyk 0 коментарів

    Вам також може сподобатись

    Магія Романа Дмитрика

    16.02.2023

    Марія Іларіонівна Щербачова. Людина, яка “повернула” Жоржу де Ла Турові його картину

    06.08.2020

    Звуки музики

    29.08.2021
  • Есеї

    Пам’яті В’ячеслава Борисовича Цайтца

    12.12.2021 /

    Цей текст я написала на Фейсбуці 23 листопада 2019року, в день прощання з В’ячеславом Борисовичем. А нині, 12 грудня 2021, у день його народження, публікую цей допис у своєму блозі з почуттям неймовірної вдячності долі за те, що подарувала мені години спілкування з цією надзвичайною Людиною. Для мене В’ячеслав Борисович був, перш за все, батьком трьох моїх коліжанок з вулиці Вишенського, де пройшло моє дитинство. Саме завдяки цій дружбі я мала щастя бути знайомою і спілкуватися з ним, як то кажуть, неформально. Але й всі ті, хто спілкувався з професором Цайтцом службово, знали, як обтяжують його, інтелігента та життєлюба, будь-які формальності та офіціоз. Власне тому кожна, навіть випадкова, зустріч з…

    Читати далі
    Olusyk 0 коментарів

    Вам також може сподобатись

    БЛАГОВІЩЕННЯ. ЧАСТИНА ІІІ. «Благовіщення з рукоділлям»

    03.04.2025

    Марія Іларіонівна Щербачова. Людина, яка “повернула” Жоржу де Ла Турові його картину

    06.08.2020

    Інфіковані печаллю

    21.03.2020
  • Есеї

    Спогад про зустріч з Романом Віктюком

    17.11.2021 /

    Львів, 17 листопада 2020 року Сьогодні відійшов у засвіти Роман Віктюк. Попрощаюся з ним спогадом про нашу коротку зустріч і хвилину взаєморозуміння. Це була осінь 2009 року. Я ще сумувала за екскурсійною роботою і тому приїхала з Німеччини до Львова попрацювати з давніми партнерами, у тому числі з фірмою «Кадуцей». Ця туристична агенція мала постійних клієнтів, які щороку замовляли «щось новеньке», і я залюбки приставала на пропозицію «обкатати» невідомий мені маршрут. І ось під час поїздки з кадуцеївськими туристами тієї незабутньої осені між нами зайшла мова про Романа Віктюка. І не дивно – усе місто було в афішах «Ромео і Джульєтти» в його постановці. Я щиро призналася, що ніколи не…

    Читати далі
    Olusyk 4 коментарі

    Вам також може сподобатись

    На зламі світоглядних епох. Частина ІІ. Метамодерн навколо мене

    10.12.2023

    Ключ до підсвідомості. Виставка Петра Сипняка “Втрачений рай”

    12.12.2021

    Пригода на берегах Західної Двіни

    17.01.2022
  • Есеї

    Український куточок у Соборі Святого Петра

    06.10.2021 /

    Ватикан, 1996 – 2018 У 1996 році, тобто чверть століття тому я вперше приїхала до Рима. Ось такою цяцею я тоді була. Зараз важко повірити, але тоді можна було спокійно потрапити до Собору Святого Петра, без черги зайти в ліфт і піднятися на дах Базиліки, а єдиним місцем у всьому Ватикані, де треба було проявити терпіння – була помірно довга черга до Сікстинської капели. Не дивно, що охоронці нудилися і шукали привід розважитися. Це тепер вони злі, суворі та псіховані, бо треба давати раду з несамовитими натовпами туристів, яких не зупинить жодна огорожа. У ті ж чудові часи вони швендялися Собором і приставали до молодих туристок. Пристали й до мене,…

    Читати далі
    Olusyk 0 коментарів

    Вам також може сподобатись

    Інфіковані печаллю

    21.03.2020

    Пам’яті В’ячеслава Борисовича Цайтца

    12.12.2021

    Кров і пісок

    11.04.2020
  • Есеї

    «А от у Європі…» Текст N 3 з циклу «Мої міркування, спричинені конфліктом навколо пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту роботи Себастіана Швайкерта»

    14.09.2021 /

    Найбільш безглуздим аргументом серед усіх, які виникли під час конфлікту навколо злощасного пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту, було, безумовно, посилання на Європу – «А от у Європі» – і далі йшло те, що видавалося дописувачу найбільш серйозним важелем: «суспільство привчене до сучасного мистецтва», «всі нормально сприймають сучасне мистецтво», «наші протести сприймуть як дикунство» тощо. Я залишу осторонь виховний монолог про те, що не можна судити про країну, навіть якщо людина була там на річному стажуванні чи лікуванні, бо це однаково був погляд з боку, а не з середини, а останнє може забезпечити лише тривале проживання в країні та занурення в щоденне життя. Мені є багато що розповісти, веселого і сумного, курйозного…

    Читати далі
    Olusyk 2 коментарі

    Вам також може сподобатись

    Поміж небом і морем

    01.09.2019

    Кров і пісок

    11.04.2020

    Звуки музики

    29.08.2021
 Старіші записи
Новіші записи 
  • Перехід на головну сторінку
  • Privacy Policy

КИЦЯ-МАНДРІВНИЦЯ
Блог Олі Котик
© Olusyk, 2019

Дозвольте представитися: я – Оля Котик.
Цей блог не претендує на статус путівника чи порадника туристові. Це просто ляси-баляси у колі друзів про мандри, хоча я, звісно, завжди радо поділюся власним досвідом та дам корисні поради.Цим блогом я хочу також посприяти збільшенню україномовного контенту, тому блог буде вестися виключно українською мовою. Я знаю, що це може скоротити кількість читачів, однак для мене з’являється ще один стимул писати добротно і небанально, щоб зацікавити й іншомовну аудиторію.
Отже, ласкаво прошу на мою сторінку всіх, хто не проти віртуально помандрувати та поспілкуватися на цікаві теми. Інтерактивність вітається.


"ПАТЕНТ" НА НАЗВУ БЛОГУ


Оскільки нікнейми “Киці-мандрівниці” нехай не часто, але все ж зустрічаються на просторах Інтернету, то вирішила опбулікувати документ, який є доказом того, що це ім’я наша родина використовує вже дуже давно. На жаль, найраніша листівка, що збереглася, походить допіру з 1985 року, коли ми з мамою мандрували ще тоді відносно дружньою Росією, але “киці-мандрівниці” ввійшли до нашого родинного лексикону набагато раніше, адже мама використовувала кожну нагоду кудись помандрувати, звідки і надсилала листівки та телеграми. Котячі мордочки замість підпису вона малювала ще до заміжжя, так само як і нявчала у слухавку, коли телефонувала близьким знайомим. “Донявкалася”, – влучно пожартував один знайомий професор, коли мама вийшла заміж, взяла прізвище Котик і вже на цілком законних підставах продовжила свою котоманію. До слова, каламбур “котовасія” замість “катавасія” був у нас також законно та логічно обґрунтованим, адже мого батька звали Василь. Тому немає нічого дивного, що коли народилося “котенятко”, себто я, і мене ще малям почали возити і “фарширувати” враженнями, то “киця-мандрівниця” та клеймо “котяча мордочка” стали невід’ємною частиною моєї самоідентифікації. Ось так!

© Olusyk, 2019
Усі права на авторські тексти та світлини застережені.
Копіювання в цілому та частковому вигляді дозволяється лише з посиланням на мій сайт та зі зазначенням мого імені.

Ashe Тема від WP Royal.