Момідзі-гарі, або Полювання на червоне листя

Японія, осінь 2018 року

Вогнищ момідзі
Жоден дощ не погасить.
Осінь палає.
У кленових багаттях
Згораю з нею і я.

Той, хто побував у Японії пізно восени, після того, як відлетіли руйнівні тайфуни, ніколи не забуде чару японського “бабиного літа”, для якого в японській мові існує два прекрасні слова – akibare (осіння прозорість) і ninobare (японська ясність). Звісно, жоден переклад не в змозі донести до нас усіх нюансів, які вкладають у ці слова самі японці, проте цілком можливо – було б лише бажання – навчитися у цих цілком відмінних від нас людей відкладати всі справи тільки заради того, щоб насолодитися повітрям і барвами осені. На милування природою, особливо в час її весняних та осінніх екстазів, японці не шкодують ані часу, ані грошей. Не пошкодували й ми, вирушивши до Японії в листопаді 2018 року, щоб взяти участь у “момідзі-гарі”, що означає в перекладі “полювання на червоне листя”. Взагалі, японці полюють не тільки на червоне листя, але й на жовте – доказ цьому цей календар, який дає орієнтовний прогноз, куди і коли слід їхати за найяскравішими “трофеями” в 2019 році.

Однак жоден календар не може передбачити капризів та захцянок природи, тому застати апофеоз кольорового шаленства осені – це справа удачі. Ми, наприклад, приїхали до Токіо, коли знаменита Алея гінко лише починала жовтіти і ніщо не віщувало скорого падолисту, а вже всього через два тижні, коли ми повернулися з туру країною, верхівки сліпучо золотих дерев почали активно лисіти. Проте й в цю пору, коли алея втратила четвертину своїх шат, люди надходили і надходили, доки не заполонили алею так, що поліція була вимушена перекрити рух транспорту.

Звісно, далеко не вся Японія є місцем милування природою. У цілому, типовий японський пейзаж є досить суворим та нецікавим, що й породило в японців вміння бачити красу навіть у сірому неоковирному камінні чи в сухих убогих покручах. Нестачу багатих на красу природних ландшафтів японці компенсовують тим, що де тільки можуть створюють оазу, на якій виводять рукотворну красу в абсолют. У парках та садах навколо храмів, замків, палаців, музеїв усі рослини висаджуються так, щоб створити максимально гармонійну “картину”, у якій, однак, не має бути помітно руки ландшафтного художника. Ці місця активно рекламуються в Японії, особливо в пік їхньої краси. Тоді на вокзалах і летовищах, у холах готелів і музеїв з’являються рекламні буклети з переліком місць, де не тільки можна, але й треба, милуватися цими природно-рукотворними шедеврами. І навіть вітрини та прилавки магазинів з любов’ю замаюються відповідним декором.

“Момідзі-гарі” – це друга за рейтингом традиція після “ханамі”, звичаю милуватися цвітінням сакури. Хоча саме слово “момідзі” означає просто “червоне листя”, його асоціюють переважно з японськими кленами, які мають властивість набувати пізньої осені найрізноманітніших червоних барв. Це таки надзвичайне видовище, коли одного дня ти бачиш серед зелених крон лише поодинокі яскраві іскри, а вже ранком наступного дня (клени червоніють зазвичай в нічну пору) – помаранчево-кармінні багаття, що от-от зіллються в одну криваво-багряну ватру.

Нам пощастило – починаючи з Кіото, нас невідступно переслідувала ця шалена пожежа, єдина пожежа, від якої не хотілося втікати і яку ми не поривалися гасити. Навпаки, ми раділи кожному “язику” цих несамовитих вогнищ і мчали до них, щоб разом з японцями згорати серед цих 50-ти відтінків червоного від естетичної насолоди. Тільки японці згорали мовчки, ми ж – по-нашому, шумно та емоційно: “Момідзі! Момідзі!!! Момідзіііііііі!!!!!”

Отже, друзі мої, засипаю вас сотнями тисяч момідзі, які я привезла з Японії на своїх світлинах.