Згадала баба, як дівкою була

Повністю безсонна ніч, темні кола під очима, літри випитої кави і навіть… цигарки.
Ні, це не те, що ви подумали – не гулянка в нічному клубі. Це просто Оля самостійно, своїми руцями зробила те, чого так боялася від підступних цукербергерівських фб-шників – завалила свій сайт. Та ще й так, що спочатку й сліду не могла знайти. Річ у тім, що правильне заснування своєї сторінки – річ досить заплутана. Не в повітрі ж вона висить, а існує на певній платформі. І не на одній. Багато причин, чому так. Коли робила, то розуміла, зараз геть забула. Але в цілому так:  ім’я купуєш в одних, хостинг – у других, потім це зв’язується докупи і – нарешті!  – дизайн робиш за допомогою третіх.
У цілому, коли все позаду, то розумієш, що все вже не так і складно, але в процесі, коли вперше, як малоньке сліпоньке котятко тицяєшся то туди, то сюди, бо покрокових інструкцій нема, навіть з-за порєбріка, а ті, що є у розробників, ще більше заплутують, то панікуєш, що щось десь не так понатискала чи понавписувала. Потім очікування підтверджень – псіхування, де вони, чому їх вже кілька годин нема,  аж раптом, якась добра душа на форумі каже тобі таке, від чого кидає в холодний піт – остаточна верифікація має проходити по телефону. З Америки. А там зараз ніч. А потім  моє подзвонити адміністратор, через якого проходить регістрація твого сайту, і переконатися, що ти не робот. Англійською мовою.  Я починаю заводитися, є в мене чоловік, чи нема? Чому на роботі можна на технічні теми англійською розмовляти, а вдома – ні? Чоловік сідає вдома біля телефону, готовий в кожну секунду підтвердити реальність мого існування, а американський адмін бере і просто присилає листа з конгратулейшенами. Чоловік скрипить зубами, бо щось там своє в цей час не робив. Ну а я, втішена до нестями сідаю ліпити нашвидкоруч сайт, щоб якомога швидше сісти за створення українського контенту.
А оскільки мені тоді дуже хотілося писати, то я поназавантажувала швиденько рекомендованих популярних примочок (серед мудрих людей плагінами називаються), а серед них одну супер-пупер універсальну, котра потягла собою прив’язку до четвертої, абсолюто непотрібної мені, платформи. Ну а потім я почала на той «Титанік» без тями вантажити свою інфу та об’ємні світлини з фотокамери, не переймаючись  «здоров’ям» (то дійсно так називається) сайту і не реагуючи на попередження системи. То ся зробить. Потім. Колись.
Ну, і те «колись» настало якраз тоді, коли та четверта, непотрібна мені платформа провела в себе оновлення, у тому числі й тієї всепомічної примочки. Половина послуг стала платною, сайт нестямно гальмував, а примочка, яка мала полегшувати мені роботу, приводила до системної помилки, яка практично зупиняла роботу сайту.
 Я почала робити необхідні заходи, але надто швидко клікала мишкою, і в одну чудову секунду, майстерня мого сайту висвітила мені транспарантик, що їй нема з чим працювати – сайт щез. Все. Нема Киці-Мадрівниці. Здохла. І труп випарувався. Після чого щезла й майстерня, бо вона була прив’язана до сайту.
От скажу чесно –хочете вірте, хочете ні –  я не заплакала і не видала жодного матюка. У дрож кинуло – це так. Але тут же в  апатичній німецькій домогосподарці прокинулася колишня системна програмістка (було в моєму житті й таке) – я пригадала ті компи, які практично не мали систем самовстановлень, і це було цілком нормально кілька годин вручну встановлювати систему. То чого зараз не спробувати? Хоча  тоді я була молода і дуже кмітлива, а зараз… ну, теж не зле – зріла і досвідчена:  всі матеріали у мене зберігаються в окремих файлах на двох жорстких дисках, тому катастрофи, як такої, не було.
Спочатку все виглядало на те, що треба робити нову сторінку, ставити на неї потрібний плагін і пробувати хоч щось видобути з резервної копії, досить старої, бо нові, як виявляється, у мене вже давно автоматично не робилися, оскільки плагін став платним, а я це провтикала. Познаходила Оля  свої блокнотики з паролями і абсолютно тепер незрозумілими покроковими інструкціями, написаними кошмарним почерком (мама каже, що ніхто не повірить, що так пише дуже освічена людина, а не випускник цпш). Сіла це все розшифровувати та пригадувати, де і що я робила два роки тому. Не буду писати подробиць, але врешті, вже заповнивши поля бланку для інсталяції нової сторінки, я  зробила паузу – вийшла на балкон, запалила цигарку, подивилася на зорі  – і ось після цього в якихось закамарках платформи я знайшла першу версію своєї Киці. Ну, хоч щось! Не з абсолютного нуля! Бо знову якісь верифікації з Гамерики мені були цілком зайві.
І от, що я вам скажу, люди, – живемо ми з вами в пречудесний час! За нас вже машини дві третини  домашньої роботи роблять, а компи – думають. Виявилося, що ці два роки роки моя основна платформа самостійно ту стару Кицю регулярно оновлювала, тому я отримала не просто хребет сайту, але й усе нарощене м’яско – тексти та медіа бібліотеку і навіть лайки з коментарями. Треба було просто зробити новий дизайн, знову ж таки за допомогою готового шаблону, котрих платформа пропонує до кольору до вибору і побавитися з деякими ручними настройками, тому що основні посилання позлітали і тепер по старим лінкам до мене на сторінку не зайти.

Зате оновлена Киця стала набагато проворнішою, особливо на смартфоні. Там взагалі – не киця, а гепардиця. Тобто, нема зле, щоб на добре не вийшло.

Але це поки що. До моїх чергових системних робіт 😊. Бо я, як підживилася адреналіном, то увійшла в неабиякий смак. А чим мої екзерсиси можуть закінчитися, не знає ніхто – за а минулу ніч, приміром, я ще два рази доводила Кицю до клінічної смерті, але цього разу система присилала мені листи  з лінками на автоматичне виправлення помилок. Клік – і Киця знову дихає.

Спочатку я засмутилася, що втратила усіх підписників, бо нові плагіни не встановлюють списків. А потім вирішила, що це теж на добре – якщо я зібралася тепер вести на сайті активну діяльність, пощо людям пошту захаращувати і тим дзеньканням дурнуватим нервувати? Хто захоче – той зайде або за лінком з фб, або зробивши собі закладку на сайт Киці, що далі живе за тією ж адресою
                                                      https://kycia-mandrivnycia.com
Звісно, може статися, що в окремих публікаціях щось збоїть чи не висвітлюється – я все не прочісувала, тому не знаю.

І ще – не лякайтеся віконечок з ідентифікацією під коментарями, їх можна не заповнювати, принаймні, я виставила такі параметри. І взагалі, буду вдячна за сповіщення про якісь збої – я тепер вирішила сумлінно пильнувати за  «здоров’ям» своєї Киці-Мандрівниці.

А на світлинах – я в ті часи, коли в моїй трудовій книжці було написане горде «інженер-програміст».