• КИЦЯ-МАНДРІВНИЦЯ БЛОГ ОЛІ КОТИК

КИЦЯ-МАНДРІВНИЦЯ

  • МАНДРИ_ЄВРОПА
    • Італія
      • Готель “Citta dei mille”
      • Найвеличніша з Медічі
      • Український куточок у Соборі Святого Петра
      • Інфіковані печаллю
    • Німеччина
      • Баутцен. Зупинка на вимогу.
      • Кохану я по чепчику впізна́ю!
    • Швейцарія
      • Філіжанка, що повертає Втрачений час
      • Благословенна Гельвеція. Перша зустріч. Цюрих.
    • Франція
      • Вісім з половиною сторінок про Нормандію і Руан
      • ОPTATA FURIOSORUM
      • Незриме світло Сен-Мало
    • Португалія
      • Невідома Португалія. Частина 1. Португальські вівтарні «тортики».
    • Австрія
      • Звуки музики
    • Іспанія
      • Кров і пісок
  • МАНДРИ_АФРИКА
    • Мадагаскар
      • Замість тисячі непотрібних слів
  • МАНДРИ_АЗІЯ
    • В’єтнам
      • Собори Гауді на берегах Мнемозіни
      • Клітки для світла
      • Сад каменів бухти Халонг і роздуми про втрачене мистецтво споглядати Вічність
    • Камбоджа
      • Рятівний клінч. Дерева і мури Ангкору
      • Око наги
    • Тайланд
      • Бангкок. Казка, для якої і Шахерезаді забракло б слів
    • Японія
      • Момідзі-гарі, або Полювання на червоне листя
  • ІСТОРИЧНІ КЛАДОВИЩА
    • Листи, адресовані у вічність
    • На подіумі скорботи. Частина перша. Усипальниці.
    • На подіумі скорботи. Частина друга. Скульптурні надгробки.
    • Поміж небом і морем
    • Неоцвітна краса
  • ПРИРОДА
    • Планета Лемурія. Частина І, емоційна.
    • Планета Лемурія. Частина ІІ, інформативна: лемур звичайний, лепілемур, ай-ай.
    • За рікою, у затінку баобабів
    • У затінку ліванського кедра
    • Мадагаскарський фотогербарій. Частина перша.
    • Мадагаскарський фотогербарій. Частина друга.
    • Мадагаскарський фотогербарій. Частина третя.
    • Тільки в далекості є баобаби, секвої і пальми?
    • Досьє на Курупіту гвіанську: вона ж нагалінгам, вона ж аяхума, вона ж дерево гарматних ядер і священне дерево сал.
  • МИСТЕЦТВО
    • «Pietá». Про що мовчать Євангелія
    • Pietas Patris
    • НА ЗЛАМІ СВІТОГЛЯДНИХ ЕПОХ. Частина І. Те, що минуло
    • На зламі світоглядних епох. Частина ІІ. Метамодерн навколо мене
    • Правда, як і диявол, криється у дрібницях, або що спільного між Шерлоком Холмсом та бергамською художньою галереєю.
    • “Amore e Desiderio”. Виставка прерафаелітів у Мілані.
    • “Офелія”. Історія однієї картини
    • Марія Іларіонівна Щербачова. Людина, яка “повернула” Жоржу де Ла Турові його картину
    • А равлик повзе…
  • РЕЦЕНЗІЇ
    • Я йду, Христе!
    • “Украдене щастя” Івана Франка в постановці “Театру в кошику”
    • Ключ до підсвідомості. Виставка Петра Сипняка “Втрачений рай”
    • Магія Романа Дмитрика
    • Украй осучаснена «Каллісто» на сцені Нюрнберзької Опери
    • Про що можна дізнатися, переглядаючи кінострічку «Робота без авторства»
  • ПОЕЗІЯ
    • Іспанські ритми
  • ПЕРСОНАЛІЇ
    • Пам’яті В’ячеслава Борисовича Цайтца
    • Спогад про зустріч з Романом Віктюком
  • Львівська “Моцартіана”
    • Новаторство чи епігонство?
    • Що нам відомо про Себастіана Швайкерта?
    • «А от у Європі…»
  • КУЛІНАРНО-НОСТАЛЬГІЙНЕ
    • Амонячки. Смак абсолютного щастя
    • Сирна “підперезана” паска
    • П’ятий смак, або – Про смаки сперечаються!
  • МАНДРИ_ЄВРОПА
    • Італія
      • Готель “Citta dei mille”
      • Найвеличніша з Медічі
      • Український куточок у Соборі Святого Петра
      • Інфіковані печаллю
    • Німеччина
      • Баутцен. Зупинка на вимогу.
      • Кохану я по чепчику впізна́ю!
    • Швейцарія
      • Філіжанка, що повертає Втрачений час
      • Благословенна Гельвеція. Перша зустріч. Цюрих.
    • Франція
      • Вісім з половиною сторінок про Нормандію і Руан
      • ОPTATA FURIOSORUM
      • Незриме світло Сен-Мало
    • Португалія
      • Невідома Португалія. Частина 1. Португальські вівтарні «тортики».
    • Австрія
      • Звуки музики
    • Іспанія
      • Кров і пісок
  • МАНДРИ_АФРИКА
    • Мадагаскар
      • Замість тисячі непотрібних слів
  • МАНДРИ_АЗІЯ
    • В’єтнам
      • Собори Гауді на берегах Мнемозіни
      • Клітки для світла
      • Сад каменів бухти Халонг і роздуми про втрачене мистецтво споглядати Вічність
    • Камбоджа
      • Рятівний клінч. Дерева і мури Ангкору
      • Око наги
    • Тайланд
      • Бангкок. Казка, для якої і Шахерезаді забракло б слів
    • Японія
      • Момідзі-гарі, або Полювання на червоне листя
  • ІСТОРИЧНІ КЛАДОВИЩА
    • Листи, адресовані у вічність
    • На подіумі скорботи. Частина перша. Усипальниці.
    • На подіумі скорботи. Частина друга. Скульптурні надгробки.
    • Поміж небом і морем
    • Неоцвітна краса
  • ПРИРОДА
    • Планета Лемурія. Частина І, емоційна.
    • Планета Лемурія. Частина ІІ, інформативна: лемур звичайний, лепілемур, ай-ай.
    • За рікою, у затінку баобабів
    • У затінку ліванського кедра
    • Мадагаскарський фотогербарій. Частина перша.
    • Мадагаскарський фотогербарій. Частина друга.
    • Мадагаскарський фотогербарій. Частина третя.
    • Тільки в далекості є баобаби, секвої і пальми?
    • Досьє на Курупіту гвіанську: вона ж нагалінгам, вона ж аяхума, вона ж дерево гарматних ядер і священне дерево сал.
  • МИСТЕЦТВО
    • «Pietá». Про що мовчать Євангелія
    • Pietas Patris
    • НА ЗЛАМІ СВІТОГЛЯДНИХ ЕПОХ. Частина І. Те, що минуло
    • На зламі світоглядних епох. Частина ІІ. Метамодерн навколо мене
    • Правда, як і диявол, криється у дрібницях, або що спільного між Шерлоком Холмсом та бергамською художньою галереєю.
    • “Amore e Desiderio”. Виставка прерафаелітів у Мілані.
    • “Офелія”. Історія однієї картини
    • Марія Іларіонівна Щербачова. Людина, яка “повернула” Жоржу де Ла Турові його картину
    • А равлик повзе…
  • РЕЦЕНЗІЇ
    • Я йду, Христе!
    • “Украдене щастя” Івана Франка в постановці “Театру в кошику”
    • Ключ до підсвідомості. Виставка Петра Сипняка “Втрачений рай”
    • Магія Романа Дмитрика
    • Украй осучаснена «Каллісто» на сцені Нюрнберзької Опери
    • Про що можна дізнатися, переглядаючи кінострічку «Робота без авторства»
  • ПОЕЗІЯ
    • Іспанські ритми
  • ПЕРСОНАЛІЇ
    • Пам’яті В’ячеслава Борисовича Цайтца
    • Спогад про зустріч з Романом Віктюком
  • Львівська “Моцартіана”
    • Новаторство чи епігонство?
    • Що нам відомо про Себастіана Швайкерта?
    • «А от у Європі…»
  • КУЛІНАРНО-НОСТАЛЬГІЙНЕ
    • Амонячки. Смак абсолютного щастя
    • Сирна “підперезана” паска
    • П’ятий смак, або – Про смаки сперечаються!
  • Есеї

    Пригода на берегах Західної Двіни

    17.01.2022 /

    Білорусь, Новополоцьк, 2000 – Нюрнберг, 2022 Передмова написана 14.06.2022. Цей допис було опубліковано незадовго до початку війни, коли ще можна було хоч якось розділяти політику урядів та культурні здобутки наших сусідів. Мистецькі твори російських авторів – це було ще те єдине хороше, що я особисто бачила за “порєбріком”. Але бомби, скинуті на мою країну, вбили моє зацікавлення будь-чим, створеним у країні моральних потвор. Нехай цей допис буде свідченням того, що в мене не було сліпої ненависті до російської культури. І сьогодні я не можу сказати, що я її ненавиджу. Бо хіба можна ненавидіти те, що втратило для тебе будь-яке значення?.. Починаючи з минулого року, у нас з чоловіком один за…

    Читати далі
    Olusyk 0 коментарів

    Вам також може сподобатись

    Марія Іларіонівна Щербачова. Людина, яка “повернула” Жоржу де Ла Турові його картину

    06.08.2020

    Український куточок у Соборі Святого Петра

    06.10.2021

    Пам’яті В’ячеслава Борисовича Цайтца

    12.12.2021
  • Есеї

    Ключ до підсвідомості. Виставка Петра Сипняка “Втрачений рай”

    12.12.2021 /

    Львів, листопад-грудень 2021 Цьогорічна львівська осінь подарувала мені особисте знайомство з художником Петром Сипняком. Це ім’я було знайоме мені давно – ще з 1986 року, коли в Бернардинському дворику відбувся перший вернісаж, на якому митці могли вільно продавати свої картини людям. Власне тоді ми з мамою відкрили для себе Івана Твердуна та Петра Сипняка і купили в них по кілька робіт невеликого формату на подарунки маминим друзям – якраз тоді починалася череда ювілеїв і мама була щаслива, що зможе презентувати щось оригінальне. Успіх від подарунків кожного разу був просто бомбезний, тому ми з нетерпінням чекали на наступний вернісаж, щоб купити ще кілька ефектних дарунків, що і здійснили. Оскільки презенти готувалися…

    Читати далі
    Olusyk 0 коментарів

    Вам також може сподобатись

    Пам’яті В’ячеслава Борисовича Цайтца

    12.12.2021

    Український куточок у Соборі Святого Петра

    06.10.2021

    Листи, адресовані у вічність

    18.05.2020
  • Есеї

    Пам’яті В’ячеслава Борисовича Цайтца

    12.12.2021 /

    Цей текст я написала на Фейсбуці 23 листопада 2019року, в день прощання з В’ячеславом Борисовичем. А нині, 12 грудня 2021, у день його народження, публікую цей допис у своєму блозі з почуттям неймовірної вдячності долі за те, що подарувала мені години спілкування з цією надзвичайною Людиною. Для мене В’ячеслав Борисович був, перш за все, батьком трьох моїх коліжанок з вулиці Вишенського, де пройшло моє дитинство. Саме завдяки цій дружбі я мала щастя бути знайомою і спілкуватися з ним, як то кажуть, неформально. Але й всі ті, хто спілкувався з професором Цайтцом службово, знали, як обтяжують його, інтелігента та життєлюба, будь-які формальності та офіціоз. Власне тому кожна, навіть випадкова, зустріч з…

    Читати далі
    Olusyk 0 коментарів

    Вам також може сподобатись

    БЛАГОВІЩЕННЯ. ЧАСТИНА І. ПОЧУТТЯ ДІВИ МАРІЇ

    26.03.2025

    Листи, адресовані у вічність

    18.05.2020

    Новаторство чи епігонство? Текст N 1 з циклу “Мої міркування, спричинені конфліктом навколо пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту роботи Себастіана Швайкерта”

    09.09.2021
  • Есеї

    Спогад про зустріч з Романом Віктюком

    17.11.2021 /

    Львів, 17 листопада 2020 року Сьогодні відійшов у засвіти Роман Віктюк. Попрощаюся з ним спогадом про нашу коротку зустріч і хвилину взаєморозуміння. Це була осінь 2009 року. Я ще сумувала за екскурсійною роботою і тому приїхала з Німеччини до Львова попрацювати з давніми партнерами, у тому числі з фірмою «Кадуцей». Ця туристична агенція мала постійних клієнтів, які щороку замовляли «щось новеньке», і я залюбки приставала на пропозицію «обкатати» невідомий мені маршрут. І ось під час поїздки з кадуцеївськими туристами тієї незабутньої осені між нами зайшла мова про Романа Віктюка. І не дивно – усе місто було в афішах «Ромео і Джульєтти» в його постановці. Я щиро призналася, що ніколи не…

    Читати далі
    Olusyk 4 коментарі

    Вам також може сподобатись

    Я не випендрююся

    23.08.2021

    «А от у Європі…» Текст N 3 з циклу «Мої міркування, спричинені конфліктом навколо пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту роботи Себастіана Швайкерта»

    14.09.2021

    БЛАГОВІЩЕННЯ. ЧАСТИНА ІІ. Альтернативні літературні джерела іконографії сюжетів на релігійну тематику. Благовіщення біля джерела або криниці

    01.04.2025
  • Есеї

    Український куточок у Соборі Святого Петра

    06.10.2021 /

    Ватикан, 1996 – 2018 У 1996 році, тобто чверть століття тому я вперше приїхала до Рима. Ось такою цяцею я тоді була. Зараз важко повірити, але тоді можна було спокійно потрапити до Собору Святого Петра, без черги зайти в ліфт і піднятися на дах Базиліки, а єдиним місцем у всьому Ватикані, де треба було проявити терпіння – була помірно довга черга до Сікстинської капели. Не дивно, що охоронці нудилися і шукали привід розважитися. Це тепер вони злі, суворі та псіховані, бо треба давати раду з несамовитими натовпами туристів, яких не зупинить жодна огорожа. У ті ж чудові часи вони швендялися Собором і приставали до молодих туристок. Пристали й до мене,…

    Читати далі
    Olusyk 0 коментарів

    Вам також може сподобатись

    Пригода на берегах Західної Двіни

    17.01.2022

    Я не випендрююся

    23.08.2021

    На подіумі скорботи. Частина перша. Усипальниці.

    29.09.2020
  • Есеї

    «А от у Європі…» Текст N 3 з циклу «Мої міркування, спричинені конфліктом навколо пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту роботи Себастіана Швайкерта»

    14.09.2021 /

    Найбільш безглуздим аргументом серед усіх, які виникли під час конфлікту навколо злощасного пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту, було, безумовно, посилання на Європу – «А от у Європі» – і далі йшло те, що видавалося дописувачу найбільш серйозним важелем: «суспільство привчене до сучасного мистецтва», «всі нормально сприймають сучасне мистецтво», «наші протести сприймуть як дикунство» тощо. Я залишу осторонь виховний монолог про те, що не можна судити про країну, навіть якщо людина була там на річному стажуванні чи лікуванні, бо це однаково був погляд з боку, а не з середини, а останнє може забезпечити лише тривале проживання в країні та занурення в щоденне життя. Мені є багато що розповісти, веселого і сумного, курйозного…

    Читати далі
    Olusyk 2 коментарі

    Вам також може сподобатись

    Листи, адресовані у вічність

    18.05.2020

    Магія Романа Дмитрика

    16.02.2023

    Пам’яті В’ячеслава Борисовича Цайтца

    12.12.2021
 Старіші записи
Новіші записи 
  • Перехід на головну сторінку
  • Privacy Policy

КИЦЯ-МАНДРІВНИЦЯ
Блог Олі Котик
© Olusyk, 2019

Дозвольте представитися: я – Оля Котик.
Цей блог не претендує на статус путівника чи порадника туристові. Це просто ляси-баляси у колі друзів про мандри, хоча я, звісно, завжди радо поділюся власним досвідом та дам корисні поради.Цим блогом я хочу також посприяти збільшенню україномовного контенту, тому блог буде вестися виключно українською мовою. Я знаю, що це може скоротити кількість читачів, однак для мене з’являється ще один стимул писати добротно і небанально, щоб зацікавити й іншомовну аудиторію.
Отже, ласкаво прошу на мою сторінку всіх, хто не проти віртуально помандрувати та поспілкуватися на цікаві теми. Інтерактивність вітається.


"ПАТЕНТ" НА НАЗВУ БЛОГУ


Оскільки нікнейми “Киці-мандрівниці” нехай не часто, але все ж зустрічаються на просторах Інтернету, то вирішила опбулікувати документ, який є доказом того, що це ім’я наша родина використовує вже дуже давно. На жаль, найраніша листівка, що збереглася, походить допіру з 1985 року, коли ми з мамою мандрували ще тоді відносно дружньою Росією, але “киці-мандрівниці” ввійшли до нашого родинного лексикону набагато раніше, адже мама використовувала кожну нагоду кудись помандрувати, звідки і надсилала листівки та телеграми. Котячі мордочки замість підпису вона малювала ще до заміжжя, так само як і нявчала у слухавку, коли телефонувала близьким знайомим. “Донявкалася”, – влучно пожартував один знайомий професор, коли мама вийшла заміж, взяла прізвище Котик і вже на цілком законних підставах продовжила свою котоманію. До слова, каламбур “котовасія” замість “катавасія” був у нас також законно та логічно обґрунтованим, адже мого батька звали Василь. Тому немає нічого дивного, що коли народилося “котенятко”, себто я, і мене ще малям почали возити і “фарширувати” враженнями, то “киця-мандрівниця” та клеймо “котяча мордочка” стали невід’ємною частиною моєї самоідентифікації. Ось так!

© Olusyk, 2019
Усі права на авторські тексти та світлини застережені.
Копіювання в цілому та частковому вигляді дозволяється лише з посиланням на мій сайт та зі зазначенням мого імені.

Ashe Тема від WP Royal.