• КИЦЯ-МАНДРІВНИЦЯ БЛОГ ОЛІ КОТИК

КИЦЯ-МАНДРІВНИЦЯ

  • МАНДРИ_ЄВРОПА
    • Італія
      • Готель “Citta dei mille”
      • Найвеличніша з Медічі
      • Український куточок у Соборі Святого Петра
      • Інфіковані печаллю
    • Німеччина
      • Баутцен. Зупинка на вимогу.
      • Кохану я по чепчику впізна́ю!
    • Швейцарія
      • Філіжанка, що повертає Втрачений час
      • Благословенна Гельвеція. Перша зустріч. Цюрих.
    • Франція
      • Вісім з половиною сторінок про Нормандію і Руан
      • ОPTATA FURIOSORUM
      • Незриме світло Сен-Мало
    • Португалія
      • Невідома Португалія. Частина 1. Португальські вівтарні «тортики».
    • Австрія
      • Звуки музики
    • Іспанія
      • Кров і пісок
  • МАНДРИ_АФРИКА
    • Мадагаскар
      • Замість тисячі непотрібних слів
  • МАНДРИ_АЗІЯ
    • В’єтнам
      • Собори Гауді на берегах Мнемозіни
      • Клітки для світла
      • Сад каменів бухти Халонг і роздуми про втрачене мистецтво споглядати Вічність
    • Камбоджа
      • Рятівний клінч. Дерева і мури Ангкору
      • Око наги
    • Тайланд
      • Бангкок. Казка, для якої і Шахерезаді забракло б слів
    • Японія
      • Момідзі-гарі, або Полювання на червоне листя
  • ІСТОРИЧНІ КЛАДОВИЩА
    • Листи, адресовані у вічність
    • На подіумі скорботи. Частина перша. Усипальниці.
    • На подіумі скорботи. Частина друга. Скульптурні надгробки.
    • Поміж небом і морем
    • Неоцвітна краса
  • ПРИРОДА
    • Планета Лемурія. Частина І, емоційна.
    • Планета Лемурія. Частина ІІ, інформативна: лемур звичайний, лепілемур, ай-ай.
    • За рікою, у затінку баобабів
    • У затінку ліванського кедра
    • Мадагаскарський фотогербарій. Частина перша.
    • Мадагаскарський фотогербарій. Частина друга.
    • Мадагаскарський фотогербарій. Частина третя.
    • Тільки в далекості є баобаби, секвої і пальми?
    • Досьє на Курупіту гвіанську: вона ж нагалінгам, вона ж аяхума, вона ж дерево гарматних ядер і священне дерево сал.
  • МИСТЕЦТВО
    • «Pietá». Про що мовчать Євангелія
    • Pietas Patris
    • НА ЗЛАМІ СВІТОГЛЯДНИХ ЕПОХ. Частина І. Те, що минуло
    • На зламі світоглядних епох. Частина ІІ. Метамодерн навколо мене
    • Правда, як і диявол, криється у дрібницях, або що спільного між Шерлоком Холмсом та бергамською художньою галереєю.
    • “Amore e Desiderio”. Виставка прерафаелітів у Мілані.
    • “Офелія”. Історія однієї картини
    • Марія Іларіонівна Щербачова. Людина, яка “повернула” Жоржу де Ла Турові його картину
    • А равлик повзе…
  • РЕЦЕНЗІЇ
    • Я йду, Христе!
    • “Украдене щастя” Івана Франка в постановці “Театру в кошику”
    • Ключ до підсвідомості. Виставка Петра Сипняка “Втрачений рай”
    • Магія Романа Дмитрика
    • Украй осучаснена «Каллісто» на сцені Нюрнберзької Опери
    • Про що можна дізнатися, переглядаючи кінострічку «Робота без авторства»
  • ПОЕЗІЯ
    • Іспанські ритми
  • ПЕРСОНАЛІЇ
    • Пам’яті В’ячеслава Борисовича Цайтца
    • Спогад про зустріч з Романом Віктюком
  • Львівська “Моцартіана”
    • Новаторство чи епігонство?
    • Що нам відомо про Себастіана Швайкерта?
    • «А от у Європі…»
  • КУЛІНАРНО-НОСТАЛЬГІЙНЕ
    • Амонячки. Смак абсолютного щастя
    • Сирна “підперезана” паска
    • П’ятий смак, або – Про смаки сперечаються!
  • МАНДРИ_ЄВРОПА
    • Італія
      • Готель “Citta dei mille”
      • Найвеличніша з Медічі
      • Український куточок у Соборі Святого Петра
      • Інфіковані печаллю
    • Німеччина
      • Баутцен. Зупинка на вимогу.
      • Кохану я по чепчику впізна́ю!
    • Швейцарія
      • Філіжанка, що повертає Втрачений час
      • Благословенна Гельвеція. Перша зустріч. Цюрих.
    • Франція
      • Вісім з половиною сторінок про Нормандію і Руан
      • ОPTATA FURIOSORUM
      • Незриме світло Сен-Мало
    • Португалія
      • Невідома Португалія. Частина 1. Португальські вівтарні «тортики».
    • Австрія
      • Звуки музики
    • Іспанія
      • Кров і пісок
  • МАНДРИ_АФРИКА
    • Мадагаскар
      • Замість тисячі непотрібних слів
  • МАНДРИ_АЗІЯ
    • В’єтнам
      • Собори Гауді на берегах Мнемозіни
      • Клітки для світла
      • Сад каменів бухти Халонг і роздуми про втрачене мистецтво споглядати Вічність
    • Камбоджа
      • Рятівний клінч. Дерева і мури Ангкору
      • Око наги
    • Тайланд
      • Бангкок. Казка, для якої і Шахерезаді забракло б слів
    • Японія
      • Момідзі-гарі, або Полювання на червоне листя
  • ІСТОРИЧНІ КЛАДОВИЩА
    • Листи, адресовані у вічність
    • На подіумі скорботи. Частина перша. Усипальниці.
    • На подіумі скорботи. Частина друга. Скульптурні надгробки.
    • Поміж небом і морем
    • Неоцвітна краса
  • ПРИРОДА
    • Планета Лемурія. Частина І, емоційна.
    • Планета Лемурія. Частина ІІ, інформативна: лемур звичайний, лепілемур, ай-ай.
    • За рікою, у затінку баобабів
    • У затінку ліванського кедра
    • Мадагаскарський фотогербарій. Частина перша.
    • Мадагаскарський фотогербарій. Частина друга.
    • Мадагаскарський фотогербарій. Частина третя.
    • Тільки в далекості є баобаби, секвої і пальми?
    • Досьє на Курупіту гвіанську: вона ж нагалінгам, вона ж аяхума, вона ж дерево гарматних ядер і священне дерево сал.
  • МИСТЕЦТВО
    • «Pietá». Про що мовчать Євангелія
    • Pietas Patris
    • НА ЗЛАМІ СВІТОГЛЯДНИХ ЕПОХ. Частина І. Те, що минуло
    • На зламі світоглядних епох. Частина ІІ. Метамодерн навколо мене
    • Правда, як і диявол, криється у дрібницях, або що спільного між Шерлоком Холмсом та бергамською художньою галереєю.
    • “Amore e Desiderio”. Виставка прерафаелітів у Мілані.
    • “Офелія”. Історія однієї картини
    • Марія Іларіонівна Щербачова. Людина, яка “повернула” Жоржу де Ла Турові його картину
    • А равлик повзе…
  • РЕЦЕНЗІЇ
    • Я йду, Христе!
    • “Украдене щастя” Івана Франка в постановці “Театру в кошику”
    • Ключ до підсвідомості. Виставка Петра Сипняка “Втрачений рай”
    • Магія Романа Дмитрика
    • Украй осучаснена «Каллісто» на сцені Нюрнберзької Опери
    • Про що можна дізнатися, переглядаючи кінострічку «Робота без авторства»
  • ПОЕЗІЯ
    • Іспанські ритми
  • ПЕРСОНАЛІЇ
    • Пам’яті В’ячеслава Борисовича Цайтца
    • Спогад про зустріч з Романом Віктюком
  • Львівська “Моцартіана”
    • Новаторство чи епігонство?
    • Що нам відомо про Себастіана Швайкерта?
    • «А от у Європі…»
  • КУЛІНАРНО-НОСТАЛЬГІЙНЕ
    • Амонячки. Смак абсолютного щастя
    • Сирна “підперезана” паска
    • П’ятий смак, або – Про смаки сперечаються!
  • Есеї

    На зламі світоглядних епох. Частина ІІ. Метамодерн навколо мене

    10.12.2023 /

    Метамодернізм – це філософія за рамками академічного світу, про яку чули всі, але ніхто нічого не знає.  (З анотації до книги Робіна ван дер Аккера “Метамодернізм. Історизм, афект і глибина після постмодернізму» ) Почну з того, що мій допис – це перш за все спроба пояснити собі самій ті зміни, які я відчуваю та спостерігаю в суспільних настроях загалом та в мистецтві зокрема.  Конфлікт навколо пам’ятного знака Францові Ксаверу Моцарту авторства Себастіана Швайкерта змусив мене сісти «за теорію» і з’ясувати, чи моє неприйняття цього пам’ятника – це прояв консерватизму «львівського обивателя» 50+, чи, навпаки, – здатність самостійно відчувати зміну тенденцій у світовому мистецтві та світогляді. Літератури на тему метамодерну є…

    Читати далі
    Olusyk 1 коментар

    Вам також може сподобатись

    Пригода на берегах Західної Двіни

    17.01.2022

    Pietas Patris

    02.05.2024

    Ділове літо і одна стара потішна історія

    20.08.2021
  • Природа

    ГРИБИ І НІМЦІ

    24.11.2023 /

    24 листопада 2023 року. Нюрнберг. Нещодавно я здивувала читачів на фб коментарем про те, що не збираю всі їстівні гриби, на які натрапляю. У тому числі й білі. Виникло закономірне запитання, чи така моя поведінка зумовлена режимом «помірного споживання» чи страхом перед штрафом. І ось у цьому дописі я розповім про своє грибування та зміну грибарської поведінки у Німеччині. Відразу скажу, що роль зіграли всі можливі чинники – про кожен з них я напишу окремий абзац, а особливо про німецькі закони, які, здається, спеціально пишуть так, щоб заплутати людину настільки, щоб вона полишила будь-які свої ініціативи на етапі їхнього зародження. Саме через цю заплутаність я не впевнена, що мій допис…

    Читати далі
    Olusyk 2 коментарі

    Вам також може сподобатись

    Рятівний клінч. Дерева і мури Ангкору

    04.02.2021

    Мадагаскарський фотогербарій. Частина третя.

    17.01.2020

    Момідзі-гарі, або Полювання на червоне листя

    27.11.2019
  • Мистецтво,  Рецензії

    “Украдене щастя” Івана Франка в постановці “Театру в кошику”

    17.02.2023 /

    Львів, 13 лютого 2020. Автор світлин – Тетяна Данілова. Бачу, що це вже стає традицією — під час відвідин Львова переглядати виставу з репертуару “Театру в кошику” і писати на неї рецензію. Роблю я це щиро та виключно з власної ініціативи, бо стиль цієї творчої майстерні мені дійсно дуже імпонує. Цього разу я подивилася, вірніше, пережила разом з акторами “Украдене щастя” Івана Франка. Режисер – Ірина ВолицькаХудожник з костюмів – Дарія Зав’яловаСвітло – Євген Копйов В ролях:Анна – Лідія ДанильчукМикола – Роман БільМихайло – Володимир Губанов У нашому суспільстві ставлення до цього твору є двояким: від абсолютного визнання геніальности й актуальности п’єси на всі часи театральними фахівцями та активними глядачами…

    Читати далі
    Olusyk 0 коментарів

    Вам також може сподобатись

    Баутцен. Зупинка на вимогу.

    14.08.2019

    Чи коректно натягувати на Чайковського вишиванку? І чи потрібно?

    06.04.2022

    ОPTATA FURIOSORUM

    20.11.2020
  • Есеї

    Магія Романа Дмитрика

    16.02.2023 /

    Львів, 17 серпня 2022 року У своїх спогадах Станіслав Лем писав, що йому, як відомому та популярному в срср автору, неодноразово пропонували відвідати Львів, у якому він не бував з липня1945 року. Однак письменник кожного разу відхиляв цю пропозицію, адже місто стало для нього не тим, чим було раніше. У його сприйнятті воно стало колись близькою жінкою, котра тепер належить іншому, має з тим другим нове інакше життя, тому зустріч з нею була б надто болісною. І Лем свідомо уникав цього болю. Я ж приречена знов і знов переживати подібний біль. Щоразу, коли я повертаюся до рідного міста, я стикаюся зі змінами, спровокованими (використаю тут метафору Лема) його новими партнерами.…

    Читати далі
    Olusyk 1 коментар

    Вам також може сподобатись

    НА ЗЛАМІ СВІТОГЛЯДНИХ ЕПОХ. Частина І. Те, що минуло

    31.08.2021

    БЛАГОВІЩЕННЯ. ЧАСТИНА ІІІ. «Благовіщення з рукоділлям»

    03.04.2025

    Спогад про зустріч з Романом Віктюком

    17.11.2021
  • Мистецтво

    Чи коректно натягувати на Чайковського вишиванку? І чи потрібно?

    06.04.2022 /

    Сьогодні на LB.ua вийшла прекрасна стаття музикознавиці Любов Морозової «Чайковський у вишиванці». Дуже раджу її почитати, а сама залюбки запозичу влучну назву статті для свого допису. Відразу скажу, що я завжди була проти того, щоб «вдягати у вишиванку» будь-кого з представників інших культур, чіпляючись до фактів біографій, які для них самих були або неважливими, або ж навіть неприємними. Зокрема, коли ура-патріоти починають зараховувати Чайковського до діячів української культури, на підставі того, що його прадід був козаком Чайкою, мене просто трусить від цієї логіки, бо тоді Дюрера слід вважати угорським митцем (його батько був угорцем на прізвище Айтоші), Олександра Дюма африканським письменником (його бабуся була африканського походження), Пушкіна – великим представником…

    Читати далі
    Olusyk 1 коментар

    Вам також може сподобатись

    Сад каменів бухти Халонг і роздуми про втрачене мистецтво споглядати Вічність

    18.06.2020

    Неоцвітна краса

    02.01.2021

    Сенси, заховані у символи. Церква 365-ти зірок абатства Віндберг

    18.11.2025
  • Есеї

    Пригода на берегах Західної Двіни

    17.01.2022 /

    Білорусь, Новополоцьк, 2000 – Нюрнберг, 2022 Передмова написана 14.06.2022. Цей допис було опубліковано незадовго до початку війни, коли ще можна було хоч якось розділяти політику урядів та культурні здобутки наших сусідів. Мистецькі твори російських авторів – це було ще те єдине хороше, що я особисто бачила за “порєбріком”. Але бомби, скинуті на мою країну, вбили моє зацікавлення будь-чим, створеним у країні моральних потвор. Нехай цей допис буде свідченням того, що в мене не було сліпої ненависті до російської культури. І сьогодні я не можу сказати, що я її ненавиджу. Бо хіба можна ненавидіти те, що втратило для тебе будь-яке значення?.. Починаючи з минулого року, у нас з чоловіком один за…

    Читати далі
    Olusyk 0 коментарів

    Вам також може сподобатись

    Ділове літо і одна стара потішна історія

    20.08.2021

    LINDNER. Невмируще мистецтво порцеляни

    16.02.2026

    Інфіковані печаллю

    21.03.2020
 Старіші записи
Новіші записи 
  • Перехід на головну сторінку
  • Privacy Policy

КИЦЯ-МАНДРІВНИЦЯ
Блог Олі Котик
© Olusyk, 2019

Дозвольте представитися: я – Оля Котик.
Цей блог не претендує на статус путівника чи порадника туристові. Це просто ляси-баляси у колі друзів про мандри, хоча я, звісно, завжди радо поділюся власним досвідом та дам корисні поради.Цим блогом я хочу також посприяти збільшенню україномовного контенту, тому блог буде вестися виключно українською мовою. Я знаю, що це може скоротити кількість читачів, однак для мене з’являється ще один стимул писати добротно і небанально, щоб зацікавити й іншомовну аудиторію.
Отже, ласкаво прошу на мою сторінку всіх, хто не проти віртуально помандрувати та поспілкуватися на цікаві теми. Інтерактивність вітається.


"ПАТЕНТ" НА НАЗВУ БЛОГУ


Оскільки нікнейми “Киці-мандрівниці” нехай не часто, але все ж зустрічаються на просторах Інтернету, то вирішила опбулікувати документ, який є доказом того, що це ім’я наша родина використовує вже дуже давно. На жаль, найраніша листівка, що збереглася, походить допіру з 1985 року, коли ми з мамою мандрували ще тоді відносно дружньою Росією, але “киці-мандрівниці” ввійшли до нашого родинного лексикону набагато раніше, адже мама використовувала кожну нагоду кудись помандрувати, звідки і надсилала листівки та телеграми. Котячі мордочки замість підпису вона малювала ще до заміжжя, так само як і нявчала у слухавку, коли телефонувала близьким знайомим. “Донявкалася”, – влучно пожартував один знайомий професор, коли мама вийшла заміж, взяла прізвище Котик і вже на цілком законних підставах продовжила свою котоманію. До слова, каламбур “котовасія” замість “катавасія” був у нас також законно та логічно обґрунтованим, адже мого батька звали Василь. Тому немає нічого дивного, що коли народилося “котенятко”, себто я, і мене ще малям почали возити і “фарширувати” враженнями, то “киця-мандрівниця” та клеймо “котяча мордочка” стали невід’ємною частиною моєї самоідентифікації. Ось так!

© Olusyk, 2019
Усі права на авторські тексти та світлини застережені.
Копіювання в цілому та частковому вигляді дозволяється лише з посиланням на мій сайт та зі зазначенням мого імені.

Ashe Тема від WP Royal.