Ну от, надійшов час на десерт та на оповідку про нашу фірмову родинну сирну бабку. Почну з того, що рівно тиждень тому мене серйозно роздратували – із незрозумілих мені причин затягується одна проста, але важлива справа. І я не маю жодної можливості на щось вплинути, а мушу пасивно чекати «біля моря погоди» і то абсолютно невідомо, чи та “погода” взагалі буде. Такі ситуації завжди вводять мене у стан непогамованого роздратування, а воно, роздратування, є найменш конструктивною людською емоцією. От навіть «злість буває геніальна», а роздратування – ніколи! Тому я зрозуміла, що мені не те що не треба братися до дріжджового тіста, але навіть протягувати руки до пачечки з дріжджами. А…

Остання обурлива подія на ФБ – знищення адміністрацією ФБ сторінки Усті Стефанчук без права встановлення архівів – спонукала мене зайнятися переглядом й архівуванням своїх дописів та віршів, які я необачно публікувала виключно у цій мережі без копій на жорсткому диску чи хмарі. Найцікавіше та найзмістовніше зі своїх старих мережевих матеріалів буду поступово розміщувати у своєму блозі, якому планую поступово надавати вигляду “живого журналу”, до якого зможуть зазирати ті, кому мене бракуватиме на ФБ.Наразі засновую нову рубрику “Ностальгійно-кулінарне”, у котру для початку скопіюю допис про “підперезану” паску.

Старовинна латинська приказка каже, що «de gustibus non est disputandum», тобто «про смаки не сперечаються», вкладаючи у слово “смак” значення «вподобання», а не конкретно базові смакові відчуття, яких, як відомо, є чотири – солодкий, солоний, гіркий і кислий. Вірніше, було чотири. У цьому місці, перед тим, як почати довгу розповідь про затяту дискусію, а що ж врешті вважати п’ятим смаком, мені захотілося прикрасити текст якимось натюрмортом чи алегоричною картиною, які б конкретно зображали чотири усталені класичні смаки. Я напружила пам’ять і зрозуміла, що я не тільки особисто не бачила таких картин, але й ніколи не чула про конкретні алегорії смаків, хоча зібрала непогану бібліотечку на тему символіки у мистецтві. Тоді…