-
«Pietá». Про що мовчать Євангелія
Уже з назви мого есею зрозуміло, що в ньому піде мова про один з найвідоміших у релігійному мистецтві сюжет, зміст якого відомий та зрозумілий всім: Богородиця оплакує знятого з хреста Христа, який лежить у неї на колінах, як звичайна мати тужить над тілом своєї замордованої дитини. Така ось паралель між божественним та людським, яку людина може осягнути розумом, серцем, життєвим досвідом. Насправді ж, у сакральному мистецтві простих речей не буває. І «П’єта» не є виключенням. Почнемо з того, що при слові п’єта, практично у кожної людини, котрій відоме це слово, в очах постане «П’єта» Мікеланджело Буонарроті. І це не дивно. Молодий Мікеланджело створив шедевр такого масштабу, що його слава затьмарила усі,…
-
На зламі світоглядних епох. Частина ІІ. Метамодерн навколо мене
Метамодернізм – це філософія за рамками академічного світу, про яку чули всі, але ніхто нічого не знає. (З анотації до книги Робіна ван дер Аккера “Метамодернізм. Історизм, афект і глибина після постмодернізму» ) Почну з того, що мій допис – це перш за все спроба пояснити собі самій ті зміни, які я відчуваю та спостерігаю в суспільних настроях загалом та в мистецтві зокрема. Конфлікт навколо пам’ятного знака Францові Ксаверу Моцарту авторства Себастіана Швайкерта змусив мене сісти «за теорію» і з’ясувати, чи моє неприйняття цього пам’ятника – це прояв консерватизму «львівського обивателя» 50+, чи, навпаки, – здатність самостійно відчувати зміну тенденцій у світовому мистецтві та світогляді. Літератури на тему метамодерну є…
-
ГРИБИ І НІМЦІ
24 листопада 2023 року. Нюрнберг. Нещодавно я здивувала читачів на фб коментарем про те, що не збираю всі їстівні гриби, на які натрапляю. У тому числі й білі. Виникло закономірне запитання, чи така моя поведінка зумовлена режимом «помірного споживання» чи страхом перед штрафом. І ось у цьому дописі я розповім про своє грибування та зміну грибарської поведінки у Німеччині. Відразу скажу, що роль зіграли всі можливі чинники – про кожен з них я напишу окремий абзац, а особливо про німецькі закони, які, здається, спеціально пишуть так, щоб заплутати людину настільки, щоб вона полишила будь-які свої ініціативи на етапі їхнього зародження. Саме через цю заплутаність я не впевнена, що мій допис…
-
“Украдене щастя” Івана Франка в постановці “Театру в кошику”
Львів, 13 лютого 2020. Автор світлин – Тетяна Данілова. Бачу, що це вже стає традицією — під час відвідин Львова переглядати виставу з репертуару “Театру в кошику” і писати на неї рецензію. Роблю я це щиро та виключно з власної ініціативи, бо стиль цієї творчої майстерні мені дійсно дуже імпонує. Цього разу я подивилася, вірніше, пережила разом з акторами “Украдене щастя” Івана Франка. Режисер – Ірина ВолицькаХудожник з костюмів – Дарія Зав’яловаСвітло – Євген Копйов В ролях:Анна – Лідія ДанильчукМикола – Роман БільМихайло – Володимир Губанов У нашому суспільстві ставлення до цього твору є двояким: від абсолютного визнання геніальности й актуальности п’єси на всі часи театральними фахівцями та активними глядачами…
Вам також може сподобатись
Клітки для світла
А равлик повзе…
Про що можна дізнатися, переглядаючи кінострічку «Робота без авторства»
-
Магія Романа Дмитрика
Львів, 17 серпня 2022 року У своїх спогадах Станіслав Лем писав, що йому, як відомому та популярному в срср автору, неодноразово пропонували відвідати Львів, у якому він не бував з липня1945 року. Однак письменник кожного разу відхиляв цю пропозицію, адже місто стало для нього не тим, чим було раніше. У його сприйнятті воно стало колись близькою жінкою, котра тепер належить іншому, має з тим другим нове інакше життя, тому зустріч з нею була б надто болісною. І Лем свідомо уникав цього болю. Я ж приречена знов і знов переживати подібний біль. Щоразу, коли я повертаюся до рідного міста, я стикаюся зі змінами, спровокованими (використаю тут метафору Лема) його новими партнерами.…
-
Чи коректно натягувати на Чайковського вишиванку? І чи потрібно?
Сьогодні на LB.ua вийшла прекрасна стаття музикознавиці Любов Морозової «Чайковський у вишиванці». Дуже раджу її почитати, а сама залюбки запозичу влучну назву статті для свого допису. Відразу скажу, що я завжди була проти того, щоб «вдягати у вишиванку» будь-кого з представників інших культур, чіпляючись до фактів біографій, які для них самих були або неважливими, або ж навіть неприємними. Зокрема, коли ура-патріоти починають зараховувати Чайковського до діячів української культури, на підставі того, що його прадід був козаком Чайкою, мене просто трусить від цієї логіки, бо тоді Дюрера слід вважати угорським митцем (його батько був угорцем на прізвище Айтоші), Олександра Дюма африканським письменником (його бабуся була африканського походження), Пушкіна – великим представником…
