Я нікуди не пропала!

Трохи зле почуваю себе через те, що змушую хвилюватися тих, хто звик до моєї присутності на ФБ. Направду, дуже зворушують повідомлення в приват з питаннями, чи все гаразд. Але от не питає фб “що у вас на думці”, то я й не відповідаю. Каюся – не права. Не люблю Екзюпері, як і всю літературу сентиментально-повчального штибу, але не згодитися з фразою «ми відповідаємо за тих, кого приручили» не можу. Тут Екзюпері 100% правий.  Не годиться так щезати з товариства, з яким тебе пов’язують роки майже щоденного спілкування.

Отже, звітуюся.

У мене все гаразд, за винятком того, що трохи депресую. Але Німеччина – це така країна, де найрадіснішу справу, на честь якої треба піти і випити дорогого шампана, бюрократи перетворять на таку, що хилятимеш або горілку, або антидепресанти. От все наче добре, а на душі – не те, що погано, але кисло і гидотно. Оскільки ані психологів, ані психотерапевтів я тут не знаю, то поповзла я до сімейного лікаря. Він у мене колишній невропатолог з України, тому добре розуміється на проблемах, створених різницею ментальностей та місцевим способом життя. Ото прийшла я до нього  і стала розповідати про свою депресію. Розповідала так художньо, що він ледь стримував сміх, врешті не витримав і розреготався. Виписав мені легкий препарат, який має нормалізувати сон, бо найгірше в мене – це нічні думки, що обступають мене, як чудовиська бідолашного Хому Брута, і гризуть-гризуть-гризуть…

Два тижні вживання показали, що препарат дійсно зміцнює сон – я перестала прокидатися від найменшого звуку чи слухової галюцинації, а найголовніше – мої головні півкулі перестали працювати в режимі жорен, які в постійному режимі перетирали потрібні та непотрібні думки.

Єдине, чого не врахував лікар, це моєї літературно-фантазійної натури – в окремих осіб, як пише інструкція, препарат може викликати «яскраві або незвичайні сни».  І я виявилася якраз такою особою. Ну, що вам сказати… Мені й так часто снилися кольорові сни, але вони так чи інакше були пов’язані з дійсністю та біжучими подіями і мали зазвичай якусь тривожну, а часом й драматичну, тональність. Тепер же, при тому, що я приймаю лише четвертинку від звичайної мінімальної дози, я  щоночі переглядаю якийсь новий пригодницький фільм, який до мого життя та реальних переживань не має жодного стосунку.  

Жанр власне пригодницький – не трилер, не бойовик, не детектив – тому після пробудження маю жвавий і шкодний настрій (як ото на світлині). Географія та локація сновидійних пригод найрізноманітніша: він притонів Тайланду до швейцарських тунелів. Це те, що запам’яталося з останнього.  А запам’ятовується, на жаль, мало. На відміну від тривожних сновидінь, що залишають у пам’яті думки чи о́брази, які й після пробудження продовжують тебе терзати і змушують шукати якихось тлумачень, ці “незвичайні” сни практично відразу ж випаровуються. Від них лишається лише приємний післясмак і цікавість: «А що покаже мені мій мозок нині?» Ох, якби ж то ті сни можна було відразу записувати на якийсь носій, щоб потім, якщо не публікувати, то принаймні розповідати своєму лікареві! От би потішився разом зі мною, бо ті старі маразматики-емігранти, які лазять до нього тільки через те, що вдома нудно і немає з ким попатякати, скоро доконають його своїми одноманітними скаргами. Але ні, це все фільми для індивідуального одноразового перегляду. Принаймні до обіцяного чіпування мізків.

Тому поділитися з вами ними не можу, як не буду видавати і назву цих чудодійних ліків. І не через те, що егоїстка. Але ось раптом ви таких снів не побачите і будете розчаровані та вирішите, що я брехуха? Чи, може, хотіла когось отруїти? Або ще гірше – присядете на них, як на наркоту чи соцмережі і будете спати 24 години на добу, щоб не пропустити нічого цікавого? Тому – нє, нє і ще раз нє!

Натомість шлю вам хвилю флюїдів оптимізму!
Будьте мені всі здорові та радісні!