Око наги – КИЦЯ-МАНДРІВНИЦЯ

Історія, яку я збираюся вам розповісти, є настільки неймовірною, що я дякую долі за достатню кількість свідків, котрі підтвердять мої слова. А без одного з цих очевидців – моєї давньої коліжанки Зоряни – ця пригода залишилася б звичайною покупкою цікавого сувеніру.
Це сталося рівно рік тому – 31 січня 2020 року. За планом цей день нашої мандрівки мусів бути дуже метушливим: ми мали провести кілька останніх годин у Камбоджі, потім здійснити переліт до Бангкока, там поселитися в готелі та самостійно погуляти містом, про яке не мали жодного уявлення. Але якесь буддійське чи індуїстське божество, розпорядилося інакше. Тепер я впевнена, що воно (божество) перетасувало всі наші плани лише для того, щоб обдарувати мене цим направду містичним амулетом. Тоді ж ми просто взнали, що наш рейс на Бангкок з якихось незрозумілих причин переноситься на пізній вечір і ми маємо в розпорядженні ще цілісінький день, який можемо провести, як забажаємо. Спокус було багато – у нашому комплексному квитку залишалося ще одне невикористане право входу на територію Ангкору (древньої кхмерської столиці, яка є зараз справжнім містом-храмом і неймовірним музеєм під відкритим небом), також можна було спробувати замовити політ на повітряній кулі над найуславленішими храмами цього комплексу або ж самостійно погуляти сучасним містом Сіємреап, котре є адміністративним центром однойменної провінції. Однак з різних туристичних форумів я знала, що ми оглянули лише головні пам’ятки Ангкору, а поза ними є ще безліч інших, може, не таких ефектних, але не менш важливих і романтичних. Тож я пристала з цим питанням до нашого гіда, котрий мені дуже імпонував тим, що не соромився висловлювати свої особисті вподобання і оцінки всьому, що нам показував, – чічероне такої небайдужої “породи” зазвичай завжди мають в запасі якусь особливу чи принаймні змістовну екскурсію. І я не помилилася – Теп Сокха запропонував нам цілоденну поїздку, яка включала в себе кілька священних індуїстських та буддійських місць, у тому числі й Ріку тисячі лінгамів та недавно віднайдений та ще невідреставрований храм у джунглях. На мою велику радість, уся наша група пристала на цю пропозицію і, як виявилося потім, ніхто не залишився розчарованим. Я ж назвала цей день Поцілунком Будди.

Першим об’єктом нашої екскурсії була Ріка тисячі Лінгамів. Цей пункт програми викликав у мене й Зоряни несамовитий ентузіазм, адже ми якраз готували еротичну вечірку в рамках Зірчиного проекту “Смак мандрів” і лінгами – індуїстські фалічні символи – були саме тим, що якнайкраще пасувало нам до рекламних роликів, які вимагав від нас львівський куратор заходу.

І власне тут, біля ріки, котра є для кхмерів тим, чим для індійців Ґанґ, відбулася зав’язка історії.

Словосполучення Кбаль Спеан (або Спієн) у перекладі з кхмерської означає “головний міст”, і, скорше всього, під словом “міст” мався на увазі не конкретно якийсь мостик, а саме різна ділянка русла річки Стунг Кбаль Спеан, котра є притокою ріки Сієм Ріап, що в свою чергу охоплює собою практично всю територію древнього Ангкору і є головною водною артерією регіону. За кхмерськими легендами богиня Ґанґа відвідала Камбоджу саме в цьому місці і залишила після себе ріку з химерним руслом. Вода є основою сільського господарства Індокитаю, тому сюжет “Ґанґа заплутується у волоссі Шиви” став надзвичайно популярним не тільки в Індії, але й у Камбоджі.

Власне тому, тут ще в ІХ столітті починається створення храму і не простого, а підводного! У сезон дощів його можна й не зауважити, а от в сухий час з-під змілілих вод починають проступати незліченні священні символи Лінга-Йоні – поєднання чоловічого та жіночого начал.

Цей комплекс відображає прадавнє кхмерське уявлення про зародження світу: усі форми життя виникли з первісного рідкого хаосу, але не просто так, а під дією великого божественного задуму. Лінгамів тут дійсно тисяча, можливо, тисяча вісім – тобто стільки, скільки імен у Шиви. Ці всі імена перелічуються у спеціальному гімні, який для зручності називається просто “Тисяча імен Шиви” (Шива-сахасранама-стотра), тому й в інших випадках прийнято заокруглювати до тисячі.

Основна кількість лінгів Шиви та інших різьблених зображень з’явилася тут в XI-XII ст., але на відміну від пізніших наземних святинь Ангкору, цей підводний храм дійшов до наших днів майже у первозданному виді – вода виявилася менш руйнівною, ніж люди. Та й кхмери були щодо цієї ріки досить забобонними – вони вірили, що боги та божественні символи, що знаходяться в ріці, очищають та запліднюють воду ріки, а це благотворно впливає на врожай рису.
Хоча вперше європейці виявили цю пам’ятку ще в 1960 році, але доступ до неї був довгий час проблематичним: спочатку громадянська війна в Камбоджі, потім – заміновані дороги та джунглі (на 2010 рік у місцевості Сіємреап знаходилося від 3 до 6 млн. активних мін). Лише з кінця ХХ століття цей унікальний храм увійшов до списку відкритих туристичних об’єктів.
Як я взнала пізніше, знавці та шанувальники камбоджійської культури вважають Ріку тисячі лінгамів обов’язковим екскурсійним об’єктом, який є ключем до розуміння усієї кхмерської культури (до цієї теми я повернуся у статті про найзнаменитіші споруди Ангкору). А на нас це звалилося воістину як сліпій курці зерно.

Наша молодь терпляче чекала, доки ми з Зіркою запишемо свій черговий ролик з пропагандою еротики та сексу. Вже не знаю, що вони про нас думали, але я подумки оголосила за їх ангельське терпіння святими. Вдруге у ранг святих я їх возвела за те, що вони знову спокійно та мирно чекали, доки ми досхочу нагребемося в сувенірах. А там таки було в чому порпатися. Особливу увагу привернули, звісно, старовинні французькі монети зі статуєю Свободи.

Але нумізматика – не моя стихія, тому я купила собі цибулинку ендемічної орхідеї, яка, за словами продавчині, росла саме тут – в лісах, що тяглися вздовж священної ріки. Вдома я посадила цей сувенір в орхідейний субстрат і вже через місяць цибулька випустила квітоніжку з маленькими ніжними квіточками, а ще через півроку – молоду цибулинку, яка зараз зеленіє в мене на підвіконні жмутиком стрільчастого листя.

У цьому місці, як і у всій Камбоджі, продавалися також гігантські бульбини якоїсь лікувальної рослини, але мій чоловік категорично відмовився їх купувати. Щоб відволікти мене від нав’язливої ботанічної ідеї, він покликав мене до прилавка, закиданого різним цікавим мотлохом зрозумілого і незрозумілого призначенням.

І власне серед оцього непотребу я узріла масивний іржавий перстень з каменем, схожим на великий синій льодяник. Чесно скажу, я не знаю, чим він мене привабив. Я давно виросла з дошкільного віку, коли у кожному шкельці бачила діамант, а фольгову обгортку від цукерки асорті вважала справжнім золотом. Життя в Китаї та співпраця з людьми, що роками працювали у східних країнах, позбавили мене ілюзій щодо покупки чогось цінного з рук бідного “тупого” аборигена, “котрий не розуміє, що він взагалі продає”. Господи, скільки ахінеї наслухалася я про вдалі покупки “справжніх” перлів, ваз династії Сун чи багатокаратних смарагдів-рубінів-смарагдів, що час писати гумористичну книгу. Не роблю я цього виключно з гуманності – нехай люди тішаться, посідаючи чи даруючи ці за безцінь куплені “дорогоцінності”.
Сама ж, чудесно знаючи, що східні торговці розрізняють заїжджих “я-не-лохів” ще з тих незапам’ятних часів, які просто страшно собі уявити і для кожного з них мають персональний підхід, я вже було налаштувалася слухати казку про старовинний золотий перстень з сапфіром, знайдений у якійсь з древніх ангкорських гробниць, як торговець раптом просто сказав, що це місцева кустарна робота 50-их років ХХ ст. Я від несподіванки аж гикнула. Хотів він за це страхіття 40 доларів. Почався торг, під час якого я кілька разів відходила, зображаючи, що перстень мені на фіг не потрібний, а кхмер робив вигляд, що не зацікавлений його конче продати. Врешті, зійшлися на 20 доларах, торговець “для плєзіру” зобразив гіркоту та розчарування – “віддаю за безцінь”, я ж закопилила губу – “воно того не варте, але вже най буде”.
Насправді ж, обоє дуже тішилися. Я, звісно, більше: з кожним разом, як під час торгу я брала цього перстня до рук, мені все важче було покласти його назад до мисочки – він наче чіплявся в мої пальці усіма своїми іржавими струпами і я розуміла, що потім буду страшенно шкодувати, якщо його не куплю.
Нарешті, затиснувши перстень в руці, я всілася в автобус і весь шлях до наступного об’єкту тільки тим і займалася, що протирала слиною камінь і відшкрябувала від оправи бруд та іржу. Чесно скажу, я ще жодного разу в житті так не тішилася новій прикрасі, навіть перстню на заручини. У результаті я дошкрябалася до першоконтурів і мені здалося, що бачу силует священної змії-наги. Гід підтвердив, що це таки дві наги.

Нага – це напівбожественна змієподібна істота. Їхні зображення легко впізнати за характерним “віялом”, що нагадує надутий каптур кобри. Зазвичай віяло утворює непарна гількість зміїних голів, але іноді трапляються варіації, як, для прикладу, на світлині вгорі праворуч, де на каптурі ми бачимо птаха-ґаруду. Нага – це символ мудрості, а також дуже сильний оберіг. Недарма навколо камбоджійських храмів ми бачимо огорожі, зроблені у вигляді саме зміїних тіл, що фланкуються на закінченнях загрозливими “щитами” капюшонів.

Наги нерозривно пов’язані з Буддою. Існує легенда про нагу Мукалінду, якому дуже імпонувало вчення Будди і він прагнув стати його учнем. Однак Будда відмовляв змієві, мотивуючи, що його вчення призначене для людей, а не для тварин. Тоді змій йшов на хитрощі та приходив до Будди в людській подобі, наприклад, в образі монаха… У цьому місці уявіть мій захват, коли я побачила в буддійському монастирі таку ось сцену – не інакше, це був не жебрак, а сам Мукалінда!

Однак Будда щоразу викривав хитрощі Мукалінди і наказував йому йти, тобто повзти, геть. Однак впертий нага не слухався і чаївся завжди десь поруч. І ось одного разу під час глибокої медитації Будда не помітив сильного дощу, який спричинив повінь. Тоді нага Мукалінда звив зі свого довгого тіла під Просвітленим кільця та накрив його своїм каптурем, врятувавши таким чином Будду від неминучої загибелі. Однак Будда так і не дозволив змієві стати його учнем. Але й більше не проганяв. Так наги стали незмінними оберегами буддійських храмів.

Я несамовито втішилася, що купила сувенір з місцевим колоритом – справжній оберіг!!!! – і почала показувати свій перстень усім зустрічним нагам у якості пароля-пропуска, не підозрюючи, що я лише на початку розгадки значення свого перстня.

Одним з пунктів нашої програми було відвідання буддійського храму на найвищій точці плато Кулен. Згідно з кхмерськими переказами, саме на цьому плато зародилася Кхмерська імперія, а правитель Джаяварман ІІ у 802 році проголосив себе королем-богом. Коли ж кхмери перейшли в буддизм, то з на верхівці величезного валуна було витесано 8-метрову статую Будди в нірвані, яка є головною святинею храму. Однак на території храмового комплексу було стільки цікавого – і великі кам’яні фігури слонів, і лінгам, і гарматне дерево у повній красі (з квітами та плодами одночасно), і колоритні статуї різних химерних створінь – тому, коли ми врешті піднялися до Будди, я встигла втратила до нього будь-який інтерес і апатично повзла у вервечці людей, що обходила статую навколо.

У якийсь момент я, з якогось добра дива, повернулася до Зоряни, яка йшла за мною, підняла руку і сказала: “А правда, я купила класний перстень?”

Зоряна відірвала погляд від Будди, пузо якого ми якраз минали, зиркнула на мою каблучку і відповіла: “То ти ліпше глянь на Будду – у нього в пупі точно такий камінь, як у твоєму перстні!”
Я перевела погляд, навела різкість і вклякла – так, з кам’яного пупа, наче Всевидяче око, на мене дивився двійник мого каменю…

Я була заінтригована і просто згорала від нетерпіння взятися за розгадку значення мого перстня. Вільної хвилинки на гуглення не було, зате в літаку з’явилася можливість поміркувати на ключовими словами пошуку. Проте особливих варіантів, крім “пуп Будди” чи “перстень наги”, мені до голови не прийшло, і власне їх я й забила в Гугл, як тільки відіспалася після перельоту. Пупа Будди всесвітній колективний розум не знайшов, натомість на запит “naga ring” видав мені лінк на антикварний перстень зі вставкою “naga eye” – “око наги”. Звісно, перстень був зовсім іншим, ніж мій, але це вже був слід! Через кілька хвилин я вже знала, що “око наги” – це дуже популярний амулет країн Індокитаю і на ринках можна купити цілі комплекти кольорових камінчиків округлої чи овальної форми. Наги могли мати 9 кольорів очей і кожна барва мала інше значення.

Спочатку я вирішила, що це – звичайне скло, але подальше заглиблення в тему викликало у мене великий подив. Виявляється, що оці “льодяники” можуть бути справжні і не справжні. Справжні “очі наги” – це природні кристали відразу правильної форми, які заховані в іншій породі – у так званому “драконовому камінні”, що знаходять виключно в печерах в окремих провінціях Тайланду або ж у водах ріки Меконг . Меконг взагалі має якесь персональне право на природні явища, пов’язані з міфічними нагами – саме на березі цієї ріки біля міста Нонг Кай на півночі Тайланду можна побачити так звані “вогняні кули наг”. Кожної першої повні 11 місяця за місячним календарем (це припадає на жовтень) з 18 до 21 години над водою піднімаються сотні кольорових куль, які через кілька хвилин щезають. Вчені вважають, що це викиди природного газу, що вириваються з річкового дна, а вийшовши на повітря, загораються.
Однак наукового пояснення виникнення кристалів, як і їхньої геологічної назви, я не знайшла. На одному з форумів хтось висловив версію, що це кварц у застиглій магмі.

В Інтернеті є знайшла кілька відео, де зазнято процес трощення цього каміння, а на одному сайті я прочитала, що існує ще й спосіб ворожіння – ти купуєш драконовий камінь, розбиваєш його, а колір добутого кристалу розповідає тобі про тебе самого і підказує, у якому напрямку треба самовдосконалюватися. І тут я згадала, що направду бачила це каміння у цілому вигляді. Я збільшила одну світлину і вуаля!

Як шкода, що я не знала про це раніше – яку б забаву можна було влаштувати для цілої групи!
Ті, хто планує поїздку в Інтокитай, тримайте ексклюзивну інфу!
Запам’ятовуйте значення кольорів “очей наги”, однак врахуйте, що ваше “око” вказуватиме не тільки на ваші чесноти, але й на те, чого може вам бракувати і яку рису треба обов’язково розвивати, інакше амулет втратить свою силу в тих справах, у яких ви розраховували на його допомогу.

Отже, біле око наги – це знак чистоти, ясності, розумової концентрації та інтелекту, а заодно і розумної справедливості. Однак людям, котрим блимає біле око наги, може бракувати милосердя. Працюйте над цим!

Червоне око наги – мітка могутніх людей, військових вождів, лицарів. Проте цим особам треба завжди контролювати свою моральність та наміри.

Рожеве око – це знак людей, що притягують увагу протилежної статі. Тому його полюбляють купувати жінки, щоб підсилити свою привабливість. Але не можна підсилити те, чого немає. Люди рожевого ока – це передусім милосердні та добрі особи, тому й отримують у відповідь безумовну любов.

Фіолетове око вказує на тих, хто вміє дружити, любити людей і заробляти гроші. Вочевидь останнє і вселяє в душі цих осіб демонів, з якими треба боротися. Але в жодному випадку не за допомогою чорної магії.

Жовте око – знак людей розумних і милосердних одночасно. У цієї категорії людей завжди є бажання і готовність допомагати іншим, але вони мають проблеми з досягненням своїх власних цілей, зокрема у питанні заробляння грошей. Власне у цьому їм може допомогти жовтий амулет, бо своїми силами можуть і не впоратися.

Зелене око – камінь людей, котрим притаманні надприродні сили, навіть якщо вони про це і не здогадуються. Зазвичай це інтелектуали, розум котрих може осягнути неосяжні поняття. Однак такі інтелектуали не завжди чесні перед собою (можливо, просто опираються вірі у вищі сили) і часто втрачають душевний спокій, що й заважає відкрити в собі щось направду незвичайне.

Помаранчеве око є покровителем людей удачі. Вони можуть отримати від долі абсолютно все, але тільки за однієї умови – за кожне отримане благо, вони мають приносити жертву у вигляді якоїсь благочинної справи. Якщо люди “помаранчевого ока” будуть дотримуватися цього правила, амулет додатково оберігатиме їх від будь-якої зброї.

І, нарешті, два останні ока – блакитне і синє – улюблені камені східних верховних правителів та жерців. Це знак довгого щасливого і безпечного у всіх сенсах життя, Це – персональне покровительство Будди. Однак платою за це має бути максимальне дотримання моральних норм. Якщо Будді щось не сподобається, він може забрати все, включно з життям…

… Я вимкнула комп’ютер і смиренно взялася за чистку свого перстня. Іржа відпадала, перстень починав набувати шляхетного вигляду. А я не переставала дивуватися: ну от як – як???!!! – я умудрилася вибрати собі такий амулет?
І ще й незадовго до свого 50-річчя?
Тепер живи і думай решту життя, як не накосячити по-буддистськи.
Залишається лише надіятися, що моральні норми у буддистів м’якші, ніж у нас, або ж сподіватися, що амулет є не справжнім “оком наги”, а звичайним синім скельцем…