Новий вокзал у Монсі

Монс, Бельгія, грудень 2025 року

На зламі жовтня і листопада 2025 року у бельгійському місті Монс відкрився новий вокзал. Ця подія стала сенсаційною, адже цей вокзал – це нове творіння надвідомого іспанського архітектора Сантьяго Калатрави, чия творча біографія почалася ще в 1981 році, коли він після закінчення Швейцарської вищої технічної школи в Цюріху відкрив своє власне архітектурне бюро. Не буду перечислювати всіх проєктів цього архітектора – вони перелічені у Вікіпедії.
Я ж на власні очі бачила Місто мистецтв і наук у Валенсії, міст Конституції у Венеції, а тепер ще й цей новий вокзал у Монсі.

Однак слово «новий»  в стосунку до цього вокзалу я вживаю з деяким застереженням: вокзал новий за датою відкриття, але його проєкт було розроблено ще в 2006 році, а будівництво розпочалося допіру в 2014 та розтяглося більше ніж на 10 років. Отже, у загальній сумі цьому проєкту біля 20 років. Однак це не робить його старомодним, адже Сантьяго Калатрава має свій стиль, якому не зраджує все своє життя. Цей стиль відносять до так званого «біо-теку», я ж вважаю Калатраву метамодерністом, пори те, що часові рамки дозволяють віднести його до постмодерну.
Не буду писати тут про метамодернізм, про цю нову мистецьку та світопоглядну парадигму я писала у своєму есеї «На зламі світоглядних епох». Зараз же ми повертаємося у Монс.
Сьогодні Монс нараховує 95 000 населення і є за європейськими мірками великим містом.
Хоча всі люди поза Бельгією, котрим я розповідала про Монс, казали, що ніколи не чули про нього, багато з них помилялися. Усі, хто цікавився життям Ван Гога, читав його біографію, знає, що він перед тим як стати художником, був священником у бельгійській шахтарській місцевості Борінаж, а це власне і є регіон навколо Монса. У ті часи в Борінаж видобували 1,3 мільйонів тонн вугілля, що перевищувало видобуток Франції та Німеччини разом узятих.

Враховуючи давню промислову історію Бельгії, розуміємо, що залізниця і залізничні вузли мали бути тут розвинені здавна. Перша залізнична станція у Монсі відкрилася у 1841 році. У 1874 році на місці цієї станції було збудовано новий вокзал в стилі історизму – не змогла знайти зображення цього вокзалу, але, знаючи любов бельгійців до гарних вокзалів, розумію, що це було щось величне. Цей вокзал було розбомблено у 1944 році союзниками і його довелося знести. Наступний вокзал відкрили в 1952 році за проєктом Рене Паніса та групи бельгійський художників. Однак цей вокзал, не знаю з яких причин, перестав влаштовувати місто і в 2006 році відбувся конкурс проєктів, які мали запропонувати щось нове і дуже функційне та пов’язати історичний центр на півдні з житловим районом Гран-Пре на півночі. Конкурс виграв Сантьяго Калатрава, за проєктом якого якраз добудовували новий вокзал у Льєжі. На жаль, я була на цьому вокзалі лише проїздом, не виходячи з потяга, тому показую вам не свою світлину, а взяту з Інтернету.

^{Світлина з www.tripadvisor.com}
Через якісь невідомі мені причини, будівництво нового вокзалу у Монсі відклалося на 8 років. Допіру у 2013 році було розібрано старий вокзал 1952 року і розпочато будівництво нового без зупинки експлуатації самої станції.  Декілька разів будівництво зупинялося, витрати зростали (від початкових 37 млн. євро до 320 млн. євро (не знаю, чи можна вірити цим цифрам, пишу те, що знайшла в Інтернеті). Це викликало обурення мешканців міста (хоча леову частку коштів вклали Інвестори, а не місто) та розслідування ситуації, але треба визнати, що Калатрава – це архітектор-візіонер, архітектор-естет, тому мало бути відразу спрогнозовано, що зустріч з реаліями будівництва виявиться далеко іншою, ніж можна було уявити на стадії проєкту. Це не перша така історія з реалізацією проєктів Калатрави, тому влада Монса мала розуміти, на що йшла, обираючи  саме цього архітектора.

Але всі витрати, нерви та незручності, що мали місце під час будівництва,  було викуплено ефектом, який викликала нова простора споруда. Світлини відразу розлетілися світом. Оскільки я якраз готувалася до поїздки в Бельгію і давала купу запитів по тамтешнім пам’яткам, то Фейсбук підкинув мені ці світлини, і я “захворіла”. Звісно, я не сміла просити коліжанку “підкинути” мене з-під Антверпена на інший кінець Бельгії, але подруга є подруга – вона сама запропонувала мені туди поїхати (“Що там їхати! – 1,5 години в один бік!”). Таким чином моє бажання здійснилося в межах місяця! Валеріє Дорош, дякую Тобі за це!!!!!

Цікавою відмінністю цього вокзалу стало те, що він має два однакові фасади, повернуті відповідно до історичного і до житлового районів. Головними «фішками» цих фасадів є скляні дахи, які закривають собою сходи та ескалатори, котрі ведуть до центральної галереї вокзалу, яка становить якби міст над платформами.

І справді, сам архітектор бачив у своєму проєкті монументальний міст, що йде над хвилями платформ, деякі елементи яких  буквально навіть імітують хвилі.

Але для моєї уяви порівняння з мостом стосується радше його функціональності, образно ж, з висоти пташиного польоту  він нагадує мені якогось величезного багатоногого спрута, а всередині ми знаходимося якби в череві цього звіра  і  бачимо його скелет.

^{Світлина з Інтернету The B1M}

Загальна довжина цього «звіра» 165 м. А вшир він розкинув свої шупальці на 350 м  і накриває ними  простір залізничних та автобусних платформ.

До кожної платформи веде по два ліфти, які розташовані симетрично з обох сторін галереї. Альтернативно до платформ спускаються сходи. Дуже функційно і красиво!

У проміжках між виходами на платформи у стіни галереї вписані приміщення туалетів, магазинів, кафе, офісів.

Освітлення вдень – природнє, адже вздовж всього дахі галереї тягнеться одне довге вікно. З таким освітленням ця галерея могла б бути і хорошим музейним простором.

Інтр’єр виконано зі сталі та  скла, а для декору використано дерево та синій вапняк на підлозі. Це все разом створює дуже приємну теплу та комфортну атмосферу.

У підземній частині вокзалу організовано два автомобільні паркінги на велостоянка на 200 місць.

 ^{Світлина з Інтернету The B1M}

А в кінці, після кави з круасанами в одному з вокзальних кафе,  ми отримали ще один сюрприз. Це прекрасна  данина, яку віддав Калатрава минулому Монса: коли виходиш з галереї на ескалатор, що веде до центральної частини міста, перед тобою відкривається вид на його найзнаменитіші споруди – грандіозну готичну колегіальну церкву святої Водру та барокову Беффруа (сторожову вежу), яка внесена до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Дуже раджу відвідати ці пам’ятки усім, кого доля заведе до цього бельгійського міста. І взагалі б я радила провести тут цілий день, бо тут  є ще багато цікавих споруд  і художній музей, у якому, мабуть, на відвідувача чекає ще не одна несподіванка.