Мадагаскарський фотогербарій. Частина перша.
Коли я вчилася на екскурсовода і розробляла заміські маршрути, то зауважила, що мої вчителі та колеги майже ніколи не говорять про природу. Історія, архітектура, етнографія, фольклор – це завжди і з лишком, але жодного слова про те, що є прекрасним та неймовірним тлом для рукотворних об’єктів. Також ніколи не говорилося про тварин чи птахів, хоча приводів для цього було достатньо. Я вирішила урізноманітнити свою екскурсію натуралістичною тематикою і почала з районного центру Буськ, поворот на який ми завжди минали дорогою до Олеського замку. Цікавезного матеріалу про птаха бузька, який прикрашає герб цього маленького містечка, виявилося вдосталь – нова тема пройшла в туристів, як то кажуть, «на ура». Для наступних, вже довших маршрутів, я підготувала розповідь про дерева та їхнє символічне значення. Ця тема теж користувалася успіхом – урбанізація дала свої гіркі результати: люди направду знали дуже мало навіть про найвідоміші рослини.
На Мадагаскарі, де в цілому немає не тільки рукотворних пам’яток, але й практично народних ремесел, ботанічна тематика була б надзвичайно доречною, навіть за тієї трагічної ситуації, що склалася тут з природою: більш ніж 90% лісів на колись суцільно зеленому острові знищено, з ними пішли в небуття цілі види флори та фауни. І вже неможливо точно сказати, що зараз можна побачити із колись зафіксованих тут 14 883 видів рослин, 80% з яких є ендеміками, тобто такими, що мають обмежений ареал, а іноді ростуть виключно на певній території. Так, з 860 видів орхідей, які можна (було?) зустріти на острові, 75% – суто місцеві, з 9-ти видів баобаба – 6 є ендеміками Мадагаскару, а зі 170 різновидів пальм – 165. Передбачається, що при нинішніх темпах винищення дерев усі тропічні ліси, крім тих, що належать національним паркам, повністю щезнуть вже до 2025 року. Саме тому мені було дуже прикро, що гіди так мало уваги приділяли рослинам, хоча в готельних комплексах, де ми зупинялися, спеціально були висаджені характерні для Мадагаскару дерева, кущі та квіти. Бракувало тільки часу на докладну екскурсію. Звісно, я намагалася розпитатися безпосередньо на місці про все, що зауважувала навколо себе, однак 80% тих рослин, які я встигла сфотографувати, мені довелося визначати вдома самостійно. Тому, якщо хтось виявить помилку в моїх ботанічних розвідках, прошу відразу про це повідомляти.
Отже, починаємо перегляд мого фотогербарію, у якому я зібрала найцікавіші екземпляри, особисто побачені та зазнимковані на Мадагаскарі. Не буде лише баобабів – вони «ростуть» в окремій статті.
Почнемо з головного мадагаскарського символу – РАВЕНАЛИ.
Равеналу мадагаскарці люблять та шанують найбільше з усіх ендемічних рослин – саме її вони помістили і на державний герб, і на емблему Air Madagasсar, і на шеврони військових та жандармів.
Цей кущ (так-так, равеналу попри її височезний стовбур відносять до кущів, а не до дерев чи пальм), росте лише на трьох островах у світі – Мадагаскарі, Маврикії та Реюньйоні, хоча рослина належить до родини стрелітцієвих, представників якої можна зустріти в різних краях і квіти котрих ми можемо купити навіть на наших рідних українських базарах. Особисто купувала їх на Бесарабці.
На відміну від звичних нам помаранчевих стрелітцій, квітка мадагаскарської равенали має зовсім інше забарвлення – молочно-білі пелюстки з філолетовими, блакитними та рожевими “пір’їнками”.
У великих чашолистиках-човниках скоплюється нектар, який приваблює птахів-опилювачів. У той момент, коли пташок торкається чашолистика, квітка наче вистрілює, вивільняючи пилок…
Якщо на Маврикії та Реюньйоні равеналу можна зустріти практично скрізь (острови дуже маленькі), то на просторах Мадагаскару – лише в певних місцевостях. Взагалі на Мадагаскарі дуже чітко видно зональність тих чи інших видів рослин – то ти їдеш поміж баобабів, то кілометрами тягнуться якість кущі з білими квітками, схожими на колючу мочалку, то ти опиняєшся серед величезних віял равенали. У перекладі з малагасійської ця назва означає «листок лісу». І дійсно, першу равеналу, вірніше її паросток, наш гід показав мені саме в джунглях. Цей паросток нагадував радше листок банана, проте гід запевнив мене, що це все ж молода равенала.
Це вже потім, коли виростає довжелезне стебло і підіймає листя високо над землею, початково цільні листки шматуються вітром і дощами та набувають “класичної” форми.
Великі рослини я побачила згодом, коли ми долали автобусом ділянку між Андазібе та західним узбережжям острова– там ці гігантські опахала регулярно виникали на пагорбах вздовж автобану і спростовували байку про те, що всі равенали мають однакову орієнтацію зі сходу на захід і можуть замінити компас.
«Деревом мандрівника» рослину нарекли завдяки іншій її властивості – під час сезону дощів у довгих трубчастих черешках листків доросла равенала може накопичити і зберігати деякий час 2-3 відра дощової води, якою наче користалися мандрівники під час тривалих переходів. Версія також сумнівна, бо поміж тих черешків живе купа різної комашні та хробачні, та й сама рослина виділяє якісь специфічні смердючі соки. Але в затінку равенали дійсно затишно, приємно та фотогенічно:)
Равеналу широко застосовують у будівництві і не тільки в якості будівельного матеріалу (наприклад, покриття даху на світлині нижче), але і як абразив – у листках равенали є кристали кремнезема и оксалату кальцію, що робить їх дуже шорсткими.
Ось така вона корисна та прекрасна Ravenala madagascariensis .
…………………………………………………………………………………………………………………………
Ще одним ендеміком Мадагаскару є МОЛОЧАЙ МІЛІУСА (МІЛЯ), який ми називаємо “терновим вінцем”.
Ця цікава колючка дуже сподобалася Пьерові Бернарові Міліусу, губернаторові острова Реюньйон. Він зауважив, що вона досить легко розводиться живцями у вазонках і в 1821 році привіз кілька пагонів еуфорбії до Франції.
Цей Міліус був взагалі дуже талановитою, непосидющою та діяльною людиною. Мандрувати на кораблях він почав ще підлітком (його батько був судновласником) і невдовзі набув неабиякого досвіду. У 1800 році, коли Міліусові було 27 років, його включили до знаменитої геополітичної та натуралістичної еспедиції Ніколя Бодена, яку було організовано за наказом Наполеона. Геополітичні цілі експедиції залишилися недосягнутими (французів “обскакали” англійці), проте команда науковців зібрала чималу зоологічно-ботанічну колекцію, яка ввійшла в історію як “колекція Жозефіни”, оскільки частину збірки було розміщено в замку Мальмезон, що належав Жозефіні Богарне. Ніколя Боден страждав на туберкульоз, від якого й помер на Маврикії. Командування корабля “Географ” перейшло до Пьера Міліуса, який початково був членом команди “Натураліста”, другого судна, що брало участь у цій експедиції. У 1818 Міліус тримує посаду губернатора острова Реюньйон. Там він починає активну економічну та просвітницьку діяльність, але з різних причин не приживається на острові та повертається до Франції. На цьому його бурхлива біографія не закінчується, але цей етап життя не має стосунку до нашої теми.
Ми повертаємося до нашої колючки. Euphorbia milii росте на Мадагаскарі повсюди – і на клумбах у паркових зонах пристойних готелів, і біля парканів найбідніших осель, створюючи додаткову перешкоду для грабіжників
Яких тільки різновидів Euphorbia milii тут не зустрінеш – і звичні червоні, і білі, і коралові, і жовтогарячі, і рожеві. На будь-який смак! Немає тільки синіх та фіолетових , бо в генетичному коді молочаю Міля відсутній синій пігмент.
Упродовж нашої мандрівки Мадагаскаром молочай Міля викликав у мене неабияке зворушення, адже свого часу він ріс у мене і вдома, і на роботі. Але особливі емоції викликало оце поєднання трьох рослин – “тернового вінця”, “кактуса Даниловича” (на роботі ми називали рослини за прізвищами тих співробітників, які їх плекали) та паростка чогось схожого на наш рідний барвінок.
Що не кажіть, приємно зустріти “старих знайомих” десь далеко від дому. І зараз страшенно захотілося знову побачити їх у себе на підвіконні.
…………………………………………………………………………………………………………………………
На Мадагаскарі я вперше взнала про існування ЕТЛІНГЕРИ.
Малагасійці називають цю дивовижу називають порцеляновою трояндою – la rose de porcelaine – так нарекли її колись французькі колонізатори. А от англійці назвали цю квітку факельним імбирем і були ближчі до істини – етлінгера належить до родини імбирних. Та й зовні вона нагадує більше смолоскип, ніж троянду.
Наукова ж назва Etlíngera з’явилася завдяки німецькому ботаніку Паулю Гізеке – таким чином він вшанував свого колегу Андреаса Етлінгера. У цій всій історії мені надзвичайно приємно, що Етлінгер навчався в Університеті сусіднього з Нюрнбергом містечка Ерланген (тепер це дуже рейтинговий Університет Ерланген-Нюрнберг), а всі рукописи вченого зберігаються у бібілотеці мого улюбленого нюрнберзького Германського національного музею.
Кажуть, що пуп’янки етлінгери є небхідним компонентом кількох традиційних страв країн Індо-Тихоокеанського регіону. Не можу наразі про це нічого сказати, не куштувала. Але наші вітчизняні інтернет-кулінарки стверджують, що пуп’янок можна просто порізати, як нашу цибулю-пори, та додати до салату чи соусу – це надасть страві легкого імбирного смаку. Де вони беруть ці пуп’янки? Елементарно! – Вирощують у лоджіях та на підвіконнях.
…………………………………………………………………………………………………………………………
Цвіт БАНАНА
Плодом банана зараз не здивуєш нікого, а от квіткою… Чудасія, правда?
Але в цілому цвітіння банана це не стільки сама квітка, скільки – довготривалий процес. Те, що ми бачимо на знимках, є пуп’янком не однієї квітки, а цілої купи суцвіть, схованими під так званими приквітками. Приквіток – це листок (пелюсток), у пазусі якого розвиваються квіти або суцвіття. Стебло-“хобот”, який ми бачимо на світлині, вистрілює не відразу, а розвивається поступово. Спочатку поміж черешків листя банана з’являється пуп’янок на зовсім короткому стеблі. Щодня від пуп’янка відгинається один приквіток, відкриваючи рядочок квіток трубчастої форми.
Квітки бувають різної статі – двостатеві, чоловічі (як на всіх трьох світлинах) та жіночі. Приквіток відстовбурчується під вечір, за ніч згортається у завиток і наступного дня опадає. Так само швидко опадають чоловічі та двостатеві квіти, оголюючи хоботовидну квітоніжку, яка щодня видовжується. Жіночі ж квітки відразу мають форму маленьких бананчиків, які потім виростають у знайомі нам плоди.
Ну і ще одна ботанічна цікавинка: банан – це трава, а його плід – ягода :).
На Мадагаскарі є всього один вид ендемічних бананів Ensete perrieri . Усі решту завезені з інших країв. Цікаво, що мадагаскарський банан разом із ще шістьма ґатунками ботаніки навіть називають по-іншому – Ensete , хоча решта представників бананів об’єднують назвою Musa, яку дав рослині попередник знаменитого Карла Ліннея Герг Румф чи то на честь придворного лікаря римського імператора Октавіана Августа, чи то просто запозичив арабську назву. У побуті ж прижилася африканська назва “банана”, що начебто означає “палець”. Мадагаскарських бананів у природі залишилося всього-на-всього 5 дорослих рослин, які занесено до Червоного списку Міжнародної організації охорони природи. І саме на них генетики та банановоди покладають багато надій, хоча плоди цього суто мадагаскарського виду є зовсім несмачними. Зате рослина є стійкою до тих хворіб, до яких культивовані види на сьогодні втратили опірність. Можливо новостворений гібрид успадкує стійкість “мадагаскарця”, зберігши при цьому смак його облагородженого родича. Отака от проблема, а ми живемо собі й не знаємо, що бананові плантації масово гинуть і невдовзі ми можемо опинитися без улюбленого фрукта, пардон, ягоди.
У промисловому масштабі на Мадагаскарі культивується кілька ґатунків бананів. Особливо смачними є маленькі, розміром десь вполовину від звичайних. Такі я вже куштувала в Китаї. Та й у німецьких супермаркетах їх можна часом зустріти. А от про таку екзотику, як червоні банани, я навіть і не чула, хоча про гавайські блакитні банани читала неодноразово.
Пишучи цей текст я взнала, що банан став запотребованим серед європейців та американців завдяки Жулю Вернові. У 12 главі роману “Навколо світу за 80 днів” він написав наступне: “Останній привал ми зробили в затінку бананових дерев, соковиті плоди яких, ситні, як хліб, і смачні, як вершки, наші мандрівники високо оцінили”.
Мені, на жаль, не вдалося скуштувати банан просто зі стебла, зате трапилася нагода прогулятися поміж заростями бананів, що росли… у воді. Спочатку я засумнівалася, чи це взагалі банани, проте невдовзі Богдан зауважив на одному з них знайому квітку і це мене заспокоїло. Щоправда ненадовго –
отак ідеш собі безтурботно серед банан-трави, а поряд крокодили плавають:)
…………………………………………………………………………………………………………………………
Горішки КЕШ’Ю
Хоча горішки кеш’ю походять з Бразилії, однак на Мадагаскарі їм також не зле живеться. Принаймні це дерево росте собі без спеціального догляду біля убогої малагасійської садибки в районі знаменитого Кам’яного лісу Цинги і щедро плодоносить – от просто бери і гризи скільки влізе! Але це ціле щастя, що горішки видалися мені недостиглими і я не стала куштувати їх відразу з гілки. Ото було б “реаліті -шоу” для всієї групи та морока для керівників! Річ у тім, що в оболонці горіха міститься дуже отруйна та пекуча олійка. Знаменитий Ілля Клеймьонов, який вже давно оселився на Мадагаскарі й перетворив своє життя на одну суцільну пригоду, описує свої відчуття від “дегустації” свіжого горішка так: “Відчуття не передати! Я наче зжер шкіру їжака і запив її ртуттю. Шкіра на губах моментально потріскалася та облізла. Вода не допомагала – від неї залишки отруйної олійки лише застигали, ще більше проникаючи в слизисту рота. Трошки допомогло полоскання теплою водою, але теж не радикально. Приблизно через годину алергічний ефект підсилився токсикологічним. Сильний говний біль і блювота. Веселуха на всю ніч!” Я з’ясувала, що ця пекуча речовина називається кардол і є не олійкою, а кислотою, що обпікає не тільки слизову оболонку, але й шкіру, тому при обробці горіха робітники в різний спосіб захищають руки та обличчя.
А так горішки дуже смачні та корисні 🙂 Просто для готовності їх потрібно вимочити у воді температурою в 100°, а потім висушити в печі при температурі 125°. Отоді отруйна олійка піде з горішка геть, а шкірка стане крихкою.
А от сам плід кеш’ю, який знаходиться над кісточкою (звідси і наукова назва горіха Anacardium – “за межами серця”, тобто “поза плодом”), коли достигає, то перетворюється на досить смачне “яблуко”, яке можна їсти не тільки сирим, а й робити з нього варення, маринади, соуси і навіть самогон.
……………………………………………………………………………………………………………………….
Дерево з ніжною корою та ще ніжнішою назвою НЯУЛІ
Наразі я ніде не знайшла латинської назви дерева, яке мальгаші називають няулі. Застосування цієї кори у життєдіяльності людини не менш важливе, ніж уживання березової берести для грамот чи порошку з кори хінного дерева проти малярії. Це – природній туалетний папір!!! І який!!! М’якенький та ніжний, мов оксамит. Випробувала в той же день і навіть додому шматочок привезла 🙂
………………………………………………………………………………………………………………………..
На цій веселій ноті, друзі мої, завершую першу частину розповіді про флору Мадагаскару. Продовження обов’язково буде…
Вам також може сподобатись
Планета Лемурія. Частина І, емоційна.
За рікою, у затінку баобабів
