Крихка краса 1. Музей богемського скла в Пассау

Пассау, листопад 2025 року

Я ніколи не була фанаткою скляних виробів, хоча й байдужою до них я себе вважати не можу. У численних музеях я не проминала вітрини зі склом, біля деяких навіть затримувалася довше, але все ж моя душа прагнула швидше дійти до вітрин з порцеляною. Однак музеї скла в Нижній Баварії вразили мене настільки, що я вирішила створити у себе в блозі фотогалереї, присвячені їхнім колекціям, і навіть написала вірш:

Крихка краса скляних тендітних ваз,
Примхливі кшталти келихів прозорих!
Як вижили вони, пройшли крізь простір й час,
Через гряду століть нещадних і суворих?

Не знищила їх варварська рука,
Не стали жертвою незграбності служниці,
Не розлетілись вщент від протягу ривка,
Не скинув землетрус їх поштовхом з полиці.

Вціліли і дійшли до нас без ран –
Без жодних ґанджів, тріщинок і сколів!
Дивись, як матового скла дрижить туман,
Як дивовижно переходить колір в колір,

Як таємничо грані мерехтять,
Як сивиною йде гравіювання іній,
Як випромінюють беззвучну благодать
Форм бездоганність й витонченість ліній!

Вражає скла бездонна глибина,
Бракує лиш одного в цім казковім світі:
Ждуть вази квітів, келихи – вина,
Та чи дождатись їм колись такої миті?

Перша галерея розповість глядачу про найбільшу колекцію богемського скла у світі, яка була створена в Пассау. Богемія – це застаріла історична назва Чехії. Чому ж раптом музей богемського скла розташовано в німецькому місті Пассау? Отут то й потрібно зробити невеличкий текстовий вступ.
Отже, усе пограниччя Німеччини та Чехії є багатим на корисні копалини, які необхідні для виготовлення скла та порцеляни. А для виготовлення скла особливо важливою була наявність великої кількості дерева, адже тутешні майстри замінили соду, яку використовували венеційські майстри на поташ, а поташ (карбонат калію) добувався шляхом спалювання деревини. Деревина була потрібна і для виплавки скла. Тому богемське скло називали ще й “Waldglass” – “Лісове скло”. А вся ця місцина – на захід Чехії та південний Схід Німеччини – з давніх давен славилася своїми та гутнями скла. Порцелянові традиції вже давно в минулому, вижили лише найбільші виробники, і то, об’єднавшись у велике підприємство. А от гутні ще тримаються. Особливо потужнім виробництвом є підприємство у Вайдені, але там йдеться про промислове скло. Але щодо художнього скла, то воно потроху вмирає, адже в нашу прагматичну епоху зменшується попит на різні предмети побутового декору. Зменшується також кількість людей, які б хотіли стати склодувами чи художниками по склу. Тому асортимент в магазинах щороку біднішає, однак місцевість зберігає пам’ять про колись престижне ремесло і ми можемо помилуватися скляними виробами в декількох багатих музеях.
Торговельні зв’язки з Богемією були з прадавніх часів дуже тісними, адже від Пассау до сучасного кордону з Чехією всього 220 км. Згідно з Тешенським миром 1779 року, території на схід від річки Інн, що належали курфюрству Баварії, які до того часу називалися «Іннбаєрн» (Іннська Баварія), увійшли до складу Австрії під назвою «Іннвіртель» (Іннський квартал). Таким чином Пассау і Чехія певний період часу належали до однієї держави. Симпатії до Австрії тут відчутні. Дуже часто зустрічаються нагадування про імператрицю Сісі, яка, щоправда, була імператрицею значно пізніше, коли Баварія вже не належала до Австрії. У готелі “Wilder Mann” (“Дикун”) досі зберігають непорушно апартаменти, у яких зупинялася Сісі під час відвідин Пассау.

У 1803 році Пассау (а незабаром і навколишня територія) став частиною Королівства Баварія за наказом Наполеона, який навмисно придушував австрійські претензії та австрійські симпатії мешканців Пассау, але торговельні зв’язки між населенням сусідніх земель та спільність ремісничих обмінів нікуди від цього не поділася. Тому тут збереглася велика кількість скла, яке вироблялося як у Богемії, так і Баварії, а також багато шанувальників та колекціонерів, серед котрих найбільш палкими є родина підприємців Гьольтль, які викупили будинок готелю і в одній його частині виставили свою колекцію скла. Сталася ця подія у 1985 році і на її відкриття приїхава Ніл Армстронґ – астронавт, який першим ступив на Місяць.
Світлини з астронавтом я не помітила, а ось знимки, що зафіксували впізнаваних кожним промінентних гостей, котрі відвідували цей музей під час своїх візитів до Пассау, перефотографувала для свого допису.

Музей скла в Пассау вражає своїм багатством. Він займає площу 2200 м². У 25 залах розміщено кілька десятків вітрин, у яких виставлено на огляд 13 000 виробів зі скла, створених за проміжок у 3 століття: з 1650 по 1950 роки. А всього колекція налічує 30 000 виробів.
Не дивно, що цей музей віднесено до “Національно цінних культурних надбань” країни.
Тому, якщо життя занесе вас коли-небудь до Пассау, то не йдіть до місця, де зливаються три ріки, не поспішайте до замку на горі, не ставте на перше місце собор святого Стефана, а чимдуж летіть до Музею скла, бо як би рано ви туди не зайшли, часу вам однаково не вистачить, щоб розглянути цю збірку найрізноманітніших ужиткових скляних виробів неймовірної краси.
Я не вірю,що краса врятує світ, але занурення в неї точно дасть відпочинок від реальності.

Порада для перегляду світлин: фотографії розміщені у блозі у своєму повному розмірі і в не завжди стандартному форматі, тому, можливо, для окремих світлин потрібно міняти настройки екрану монітора.

Ось я й показала вам усе, що нафотографіувала в цьому музеї. Звичайно, це мізер, у порівняння з тим, що довелося побачити на власні очі. Завершую показ вазами в людський зріст, зробленими в подарунок якомусь східному очільнику держави (часу вичтуватися у анотації не було – хотілося максимально уважніше роздивитися цю красу і зробити якомога більше світлин).

А як бонус – ще кілька світлин від блогерки і великого знавця скла та порцеляни Юлії Кругліковської, яка власне і привезла мене в цей музей, щоб заразити своєю любов’ю до скла.