Клітки для світла

У пам’яті кожного, хто хоч раз побував у В’єтнамі, обов’язково залишаться тамтешні декоративні ліхтарики, котрі не можуть не викликати захвату різноманіттям своїх форм, барв та візерунків.
Ліхтарі тут всюди – вони не тільки заповнюють собою сувенірні крамниці, не тільки служать оздобою храмів, історичних пам’яток, ресторанів, зон відпочинку та магазинів, але й прикрашають собою входи до найскромнішого приватного житла, різного роду майстерень чи навіть гаражів.

Ліхтар тут давно втратив своє суто святкове призначення, яке він досі виконує в Китаї, і служить щоденним оберегом осель, офісів і взагалі будь-якого публічного та не публічного простору. На свята ж в країні починається справжній шал і ти блукаєш під гірляндами ліхтарів, наче зменшена у кілька разів Аліса в зарослях фізалісів усіх відомих та невідомих ґатунків.

Столицею в’єтнамських ліхтарів є, безумовно, невеличке місто Хоян, мабуть, найбільший туристично-сувенірний пункт В’єтнаму, де концентрується така кількість місцевого колориту, що в туриста створюється ілюзія перенесення у справжній старовинний ремісничий центр.
Зазвичай автентики у типових туристично-сувенірних містечках мало, у них радше йдеться про досить ефектну реконструкцію, однак це не стосується Хояна, де близько 800 давніх збережених споруд дозволили внести місто до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Не можу не признатися, що деякі пам’ятки дещо коробили мене своєю лубочністю, яку вони отримали внаслідок аж надто старанних реставрацій. Але я вже була навчена Китаєм – іноді треба відкидати скепсис щодо справжності і просто брати участь у гарній забаві, яка здебільшого полягає у фотографуванні себе-коханої на тлі ефектних об’єктів, дегустації місцевих страв та розгляданні-купуванні сувенірів. Радість від участі в цьому реаліті-шоу дуже залежить від того, скільки коштів і душі було вкладено організаторами та інвесторами у їхній бізнес-проєкт. Хоян, попри певну некоректність реставрації, все ж є прикладом дуже вдалого проєкту, тому в мене навіть залишився жаль, що ми не затрималися в цьому містечку ще бодай на два дні. Один з них я витратила б виключно на фотографування знаменитих хоянських ліхтарів, яких і так назнимкувала немало, але все ж не наситилася цим захопливим заняттям.

Звісно, першою думкою щодо несамовитої кількості ліхтарів у Хояні буде цілком логічний висновок, що це просто дуже ходові сувеніри і тільки тому їх тут так багато. Але потім починаєш помічати, що ліхтарі, котрі пропонуються туристам, значно відрізняються від тих, якими хоянці оздоблюють свої заклади чи домівки. І йдеться не лише про якість, але й про оригінальність та художній рівень предметів. Я в жодному випадку не хочу сказати, що туристам продають якийсь дрек. Ні, крамниці пропонують добротно зроблені ліхтарики з дуже гарними візерунками, але просто в кожній з цих крамниць ти бачиш практично один і той самий асортимент.

А от ліхтарі, котрі місцевий народ використовує для себе особисто, взагалі не повторюються. Принаймні, я не зауважила жодного такого випадку. Місцевий люд насправді щиро кохається у цих чарівних забавках. У деяких закладах я бачила цілі “гарнітури”, витримані в одному стилі, і залюбки купила б якийсь з них для своєї “східної” кімнати, але в крамницях чогось подібного не було й близько.

Крім ліхтарів, зроблених із розмальованих тканин, у В’єтнамі дуже популярні плетені світильники. У своєму різноманітті вони жодним чином не уступають текстильним.

І ось тут я просто не можу не сказати вам, як в’єтнамці називають ліхтарі – “лампи- клітки”!!! Звучить це слово “den long” – майже так само, як і у китайців. Нічого дивного у цьому немає, адже ремесло виготовлення ліхтарів прийшло до В’єтнаму з Китаю, як і перша писемність, і багато мовних запозичень.
Ми всі знаємо, скільки всього запозичили у Піднебесної японці – і чайну церемонію, і живописні традиції, і соціальну значимість віршування, і кімоно, і навіть традицію милуватися природою – і все це довели або до абсолюту, або до абсурду. А ось тепер виявилося, що і в’єтнамські ліхтарі теж є родом з Китаю, де слово ліхтар deng long (燈籠) складається з понять “світло” і “клітка”. А ще згодом з’ясувалося, що локальний хоянський культ ліхтарів пояснюється тим, що у Хояні з давніх давен живе дуже консолідована китайська громада.

І саме в цьому місці буде доречно зробити відступ про китайські ліхтарі. Відразу скажу, що Піднебесна не дивує такою кількістю і різноманіттям декоративних ліхтарів, як В’єтнам. Там обмежуються круглими чи злегка подовгастими світильниками червоного кольору, які жодним чином не є маркерами борделів чи кварталів розваг. Червоний ліхтар у Китаї – це просто червоний ліхтар: святкова прикраса і буденний оберіг. Просто на свята ліхтарів багато і вони можуть бути дуже-дуже великі, а от на щодень вони маленького або середнього розміру і трапляються вряди-годи.

У В’єтнамі ж суто круглі китайські ліхтарі можна було зустріти тільки в храмах. Не виключено, що наступну знимку я зробила в храмі, де збирається власне китайська громада Хояна – на табличці під дахом видно надпис ієрогліфами, а в’єтнамці не послуговуються ними з 1945 року, коли замість “тьи-ном” ( ієрогліфічного письма, запозиченого з Китаю) була остаточно запроваджена абетка “куокнґи”, побудована на латинських літерах. До речі, завдяки цьому грамотність у країні зросла з 5% до 90%.

На цій же світлині під табличкою з ієрогліфами можна побачити ще два ліхтарі зовсім інакшої форми. Такі світильники на різьблених дерев’яних каркасах теж характерні для Китаю, а не для В’єтнаму. Щоправда, у Китаї ми їх бачили нечасто. Колись це були панські витребеньки, які оздоблювали палаци імператорів та чиновників, а зараз найчастіше служать декором у дорогих готелях і ресторанах. Вони направду траплялися так рідко, що зараз я не знайшла у своєму архіві жодної фотографії з ними, тому проілюструю абзац світлинами з ханойської сувенірної крамниці.

А от де у китайців різноманіття, так це в парках ліхтарів, які треба відвідувати у темну пору доби. Маю зауважити, що в мене особисто дуже неоднозначне ставлення до цих світлових атракціонів” оскільки вони нівелюють Свято ліхтарів, яке за традицією завершує двотижневе святкування китайського Нового року і припадає на 15-й день 1-го місяця за місячним календарем. Про мене, така казкова ніч має бути один раз на рік, як у нас паски на Великдень, дідух на Різдво чи “маковійки” на Першого Спаса.
Існує кілька легенд про виникнення китайського Свята ліхтарів. Згідно з однією, це свято є відгомоном традиції буддійської традиції запалювати в цю ніч ліхтарі і в їхньому світлі медитувати на мощі Будди. А за іншою легендою, перші святкові ліхтарики наказав розвісити на честь свого проголошення імператором представник династії Західні Хань на ім’я Веньді. Однак найгарнішим є повір’я, що кожного Нового року на землю спускаються душі померлих предків, щоб відзначити свято у колі близьких живих людей, а коли через два тижні душам надходить час повертатися на небо, живі запалюють ліхтарі, щоб освітити їм шлях додому…
І от парки ліхтарів перетворюють такий особливий звичай на щоденне шоу, свято на будень, повір’я на порожню байку…
Однак не можу не віддати належне – фантазія там б’є ключем і видовище не може не вражати. При всьому своєму скепсисі, я неймовірно тішуся, що з одного такого китайського парку в мене збереглося кілька відносно чітких світлин. І слово “світлина” набуває тут особливого значення.

В’єтнамці перейняли у китайців і Свято ліхтарів в останній день новорічних гулянь, і звичку запалювати декоративні ліхтарики будь-якої ночі без зв’язку з визначними подіями. Тільки підійшли до цього набагато зграбніше та вишуканіше.
І власне милуючись де яскравим, а де приглушеним сяйвом в’єтнамських ліхтарів, ти вповні розумієш весь шарм китайської назви цих абсолютно непотрібних з практичної точки зору предметів – “клітка для світла”. Це світло зловлене людьми не для тепла, не для освітлення шляху, житла чи сторінок книги, не для попереджувальних сигналів кораблям чи літакам – для цього всього воно слабе і недостатнє. Але – парадоксальна сила марних витребеньок! – як і багато речей, що не приносять жодної очевидної користі, а лише естетичну насолоду, ці декоративні ліхтарики у своєму незмінному вигляді пережили і ще переживуть не одне покоління багатьох необхідних технічних засобів, котрі постійно видозмінюються в процесі їхнього вдосконалення або ж відмирають взагалі…

Наостанок запрошую вас, друзі мої, помилуватися світлом в’єтнамських ліхтариків, різноманіттям цих рукотоворних “світлячків” і цим самим долучитися до завершального етапу новорічних святкувань, що припав у 2021 році саме на сьогодні – 26 лютого!