БЛАГОВІЩЕННЯ. ЧАСТИНА ІІ. Альтернативні літературні джерела іконографії сюжетів на релігійну тематику. Благовіщення біля джерела або криниці

Нюрнберг, 01.04.2025
На головному зображенні – розпис церкви Пресвятої Богородиці Перівлептос в Охріді, Македонія. 1294/95рр.

Попередній допис про іконографію сюжету «Благовіщення» я присвятила класифікації зображень цього сюжету за психоемоційним станом Діви Марії під час цієї знаменної події. Для відображенням цих станів мистцям було достатнього одного уривка з Євангелія від Луки, який я процитую ще раз, бо саме він є єдино канонічною основою будь-якого мистецького твору на цю тему:

« 26. Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім’я Назарет, 27. до діви, зарученої чоловікові, на ім’я Йосиф, з Давидового дому; ім’я ж діви було Марія. 28. Ввійшовши до неї ангел, сказав їй: “Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками.” 29. Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання. 30. Ангел їй сказав: “Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. 31. Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси Йому ім’я Ісус. 32. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть Йому престол Давида, Його батька, 33. і Він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню Його не буде кінця.” 34. А Марія сказала до ангела: “Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?” 35. Ангел, відповідаючи, сказав їй: “Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий. 36. Ось твоя родичка Єлисавета – вона також у своїй старості зачала сина, і оце шостий місяць тій, що її звуть неплідною; 37. нічого бо немає неможливого в Бога.” 38. Тоді Марія сказала: “Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!” І ангел відійшов від неї.

Поява подробиць, про які немає згадок у Святому Письмі дуже проста – починаючи від становлення християнства, існувало багато усних переказів, які Церква пізніше не тільки не включила до Святого Письма – Старого та Нового Заповітів – але й засудила та заборонила, тому сучасній пересічній людині вони невідомі доти, доки вони не натраплять на них у зв’язку з чимось дотичним до теми, наприклад, зі спробою зрозуміти якийсь витвір мистецтва в деталях.

Не забуваймо, що поряд зі Святим Письмом існує ще одне нерозривне з ним джерело віровчення – Священне (Святе) Передання, яке в романській та германській мовних групах  називають Традицією/Святою Традицією/Апостольською Традицією. Священне Передання визнають майже всі церкви, котрі сповідують Апостольську спадкоємність,  у тому числі Православні та Католицька церкви, з тією різницею, що  у православ’ї Святе Письмо є частиною Священного Передання, у розумінні католицького богослов’я Традиція доповнює Біблію, а Англіканська та Методистська церкви вважають Традицію підпорядкованою  Святому Письму. Щодо Протестантської церкви, то вона не визнає Традицію, а лише Біблію. До Священного Передання входять зокрема твори Отців та Вчителів Церкви, житія святих, древні церковні історії та іконографічні й архітектурні традиції, які служили і служать мистцям орієнтиром у їхній творчості.

Однак і цього людям, а тим більше мистцям, було замало. І вони зверталися за подробицями до апокрифів – творів  релігійної літератури, у яких теж описуються події та особи Священної Історії (як старозаповітної, так і новозаповітної), але які не ввійшли ані до Святого Письма, ані до Священного Передання. Історія апокрифів – це дуже об’ємна і складна тема, сповнена тонких нюансів і протиріч, тому я буду згадувати про них лише в мінімально необхідному для моєї роботи об’ємі.

Слово «апокриф» походить від грецького,  ἀπό-κρῠφος, де префікс ἀπό вказує на минуле, а κρῠφος перекладається як  прихований, таємний, сокровенний. Невідомо, хто були автори цих творів. Дослідники апокрифів вважають, що це могли бути як і члени таємних сект (чим можна власне пояснити назву цього літературного жанру), котрі згодом почали активно полемізувати з офіційною Церквою і здобули тавро єретиків, так і легітимні діячі Церкви, котрі просто хотіли письмово зафіксувати народну творчість.

Папірус з “Євангелієм від Марії” – апокриф II ст.  коптською мовою.

Критичний підхід до альтернативних канонічним книгам текстів та боротьба з ними почалися ще в період раннього християнства. У католицизмі остаточний біблійний канон було визначено на  Тридентському соборі (1545-1563) , а в російському православ’ї питання заборони апокрифів підсумувалося Духовним Регламентом 1721 року.  Однак, слід визнати, що різноманітні апокрифи з’являються і зараз з-під пера різних новоявлених тлумачів Біблії, старців та самопроголошених пророків.
Після вказаних  постанов художники не відмовилися цілком і повністю від сюжетів, заснованих на апокрифах, однак багато з них почали надавати перевагу композиціям, що відповідали канонічним джерелам. Але деталі, почерпнуті з апокрифів, усе ж чітко ввійшли до іконографії релігійних історій.
Сьогодні новозаповітні  і старозаповітні апокрифи заборонені Церквою для читання під час Служб Божих, однак залишаються частиною  мистецької традиції. Такий ось парадокс – не визнаючи апокрифи в цілому, Церква однак приймає достовірність низки сюжетів, пов’язаних з життям Богородиці, відтак не забороняє їхнє зображення в мистецьких творах.

Апокрифом, з якого мистці охоче брали подробиці до зображення дитинства та юности Діви Марії, включно з подіями, пов’язаними з народженням Нею Ісуса Христа, став текст ІІ ст., який дістав назву  «Протоєвангеліє Якова», що є апокрифом так званого “позитивного” типу, тобто, Церква не вбачає в ньому чогось такого, що могло б посіяти в умах вірян хибні ідеї, як, наприклад, «Євангеліє Іуди».

«Протоєвангеліє» – це, сучасною мовою, приквел, тобто твір, де описуються події, які сталися раніше тих подій у житті Ісуса, про які нам розповідають чотири канонічні Євангелія Нового Заповіту. І власне це Протоєвангеліє від Якова стало однією з літературних основ мистецьких творів, які розповідали нам про різні періоди життя Діви Марії, оздоблюючи їх цікавими деталями.
Стосовно іконографії Благовіщення, то «Протоєвангеліє від Якова» дало підґрунтя для композицій, які  за заняттями Діви Марії можна поділити на два типи: «Благовіщення біля джерела» («Благовіщення біля криниці») і «Благовіщення з рукоділлям».
Кожен із цих сюжетів вимагає чималого об’єму тексту та ілюстративного матеріалу, тому, через те, що в цій частині мого викладу про іконографію Благовіщення я подала багато вступної інформації, мною буде розглянуто зараз лише  «Благовіщення біля джерела/криниці». 

Цю композицію  називають  ще «Передблаговіщенням», бо в ній відображені події, які начебто передували самому Благовіщенню.

Отже, починаймо знайомство з цим типом зображення Благовіщення з цитування першоджерела .

Частина XI «Протоєвангелія Якова»:

«1 Взявши глечик, пішла за водою; і почула: Радуйся, благодатна!
2 Господь із Тобою; благословенна Ти між жінками.
3 І почала вона озиратися, щоб дізнатися, звідки голос цей.
4 Злякавшись, вернулася додому, поставила глечик…»

Другим літературним джерелом «Благовіщення біля джерела/криниці» та “Благовіщення з рукоділлям”, про яке я писатиму в третій частині мого викладу, є «Євангеліє від псевдо-Матвія». Йому ж ми завдячуємо появою третього типу зображення Діви Марії , згідно з її заняттям в момент Благовіщення – “Благовіщення з книгою”. “Євангеліє від псевдо-Матвія” датується більшістю дослідників  VI – серединою VII ст., і було написане, ймовірно,  під впливом вищезгаданого «Протоєвангелія Якова» і ще одного апокрифічного тексту – «Євангелія від Томи».  «Євангеліє від псевдо-Матвія» називають ще «Історією народження Марії та дитинства Спасителя». У деяких рукописах цей текст подається  як твір євангеліста Матвія, припускаючи датування I ст. Однак це завжди викликало скепсис.  Тому німецький лютеранський проповідник та визначний дослідник рукописів Костянтин фон Тішендорф додав йому при публікації слушне уточнення – «Евангеліє від ПСЕВДО-Матвія.  На мою думку, у випадку инших апокрифічних Євангелій  було б слушно також додавати уточнення «псевдо» до імен Апостолів, якими були підписані ці твори, бо їх точно писали не вони.

Отже, читаймо 9-ту частину цього апокрифічного Євангелія (українського перекладу не знайшла, тому подаю свій з німецького варіанту видання 1853 року  Костянтина  фон Тішендорфа):

«Наступного дня, коли Марія стояла біля криниці, щоб наповнити свій маленький глечик, Їй з’явився ангел Господній і сказав: «Благословенна ти, Маріє, бо ти приготувала оселю для Господа в утробі своїй. Ось світло з неба оселиться в тобі, і через вас воно знову засяє на весь світ.»

Отже, ці тексти, другий з яких є явно опоетизованим варіантом першого, розповідають нам, що Діва Марія займалася цілком буденною справою, коли до неї вперше з’явився Архангел Гавриїл. Але для чого автори апокрифів ввели в свої тексти це «Передблаговіщення»? Можливо, з цілком людського розуміння, яку б реакцію могла  викликати раптова поява Ангела відразу зі звісткою про Зачаття від Бога – тут не те що злякатися, а зомліти можна! А так відбулася, яка-не-яка, але все ж підготовка до основної події. Однак подібні деталі, якби логічно вони не були б обґрунтовані, все ж розмивають суть біблійних історій. Тому ми  не будемо піддавати сумніву рішення Церкви не включати ці версії до переліку канонічних книг.

Утім не слід забувати, що саме джерело, біля якого начебто відбулася перша зустріч Архангела з Дівою Марією, насправді існує та шанується з давніх-давен донині.сНад цим джерелом стоїть грецька церква Благовіщення або, як іще її називають, церква Архангела Гавриїла, перша споруда якої була зведена в IV ст. за часів імператора Костянтина Великого. І хоча Римо-Католицька Церква стверджує, що джерело знаходилося дещо далі, але археологічні розкопки 1997–98 років виявили ряд підземних систем водопостачання, які привели вчених до думки, що саме це джерело, було головним і, ймовірно, єдиним ресурсом водопостачання в Назареті.

На наступній світлині бачимо церкву Благовіщення над джерелом Пресвятої Богородиці 1750 року побудови. (Фотографії з архіву моєї мами та Wikimedia).

Фреска «Благовіщення біля криниці» у церкві Благовіщення над джерелом, XVIII ст.

Джерело Пресвятої Богородиці в крипті храму, до якої веде спеціальний перехід.

Над кринцею споруджено престол, а над ним розміщено чудотворну ікону Благовіщення.

Сюжет «Богородиця біля джерела/криниці» здобув популярність у Візантії, звідки його перейняли Церкви грецького православ’я. Можливо, це сталося  тому, що вода відіграє особливо  важливу роль у пустельних регіонах Сходу. А, можливо, там  цей сюжет з псевдо-євангелій було пов’язано і переосмислено в сукупності з рядками з канонічного Євангелія від Іоана 4:13-14:  «А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне».

Пізніше сюжет поширився у мистецтві инших східно-православних церков та орієнтально-православних церков, наприклад, Вірменської Апостольскої Церкви. Тут слід  також відмітити, що десь до VI ст. мистці зображали  зазвичай у своїх творах саме джерело, а вже потім його замінила криниця.
А от  у мистецтві Західної Європи тип зображення «Благовіщення біля джерела/криниці»  можна зустріти лише там, де був сильний вплив візантійського мистецтва. Пізніше цей сюжет взагалі щезає і з’являється допіру в ХІХ ст. у прерафаелітів та подекуди у неокласицистів.

Ось в цілому узагальнена інформація про цей не такий вже й поширений тип композиції Благовіщення.

І зараз надійшов час для перегляду ілюстративного матеріалу з коментарями.

1. У О. Майкапара є інформація, що графіті з композицією «Благовіщення біля джерела»  ІІ ст. були виявлені в Назареті під новою католицькою базилікою Благовіщення, яку було зведено на місці кількох попередніх церков різного часу, споруджених на місці, де стояв дім Йосипа. Це суперечить тому, що найдавніше зображення Благовіщення було відкрите в Катакомбах Прісцилли в Римі. На жаль, я ніде не знайшла ані фотографій з цими назаретськими знахідками, ані підтвердження правдивості наведених вище даних.

***

2. Останнім часом на статус найпершого зображення Богородиці претендує фрагмент фрески з церковної будівлі в Дура-Європос на Єфраті в східному регіоні Дейр-ез-Зор у Сирії. Ця домова церква вважається зараз найстарішою з відомих християнських церков у світі – вона датується приблизно 232/233 роками. Багато десятиліть ця фреска зберігалася у Художній галереї Єльського університету (Нью-Хайвен, штат Коннектикут, США), вважалося, що на ній зображено самарянку біля криниці або Ревеку. Але нещодавно доцент теології Фордхемського університету Майкл Пеппард, висунув версію, що це зображення з великою ймовірністю може бути найпершим в історії мистецтва Благовіщенням і – що важливо – власне біля криниці. Його версію також підтримав професор історії мистецтва Університету Гранади Хосе Мануель Родрігес Домінго. А дослідниця Вітторія Траверсо сповіщає, що подальше вивчення зображення виявило також деталі, невидимі неозброєним оком, зокрема, дві лінії, що доходять до тулуба жінки, які можуть зображати божественні промені. Чекаємо на остаточні висновки.

***

 3. Шовкова тканина, датована 400 роком зі збірки фундації Абеґґ в Берні. На ній композиція «Благовіщення біля джерела» є одним з чотирьох сюжетів, присвячених Богородиці. Світлина з видання Kötzsche L. Die Marienseide in der Abegg-Stifung. Bemerkungen zur Ikonographie der Szenenfolge // Begegnung von Heidentum und Christentum)

***

4. Мармуровий саркофаг Адельфії. Друга чверть IV cт. або пізніше. Саркофаг знайдено в катакомбах Сан-Джованні в Сіракузах, Сицилія. Зараз він зберігається в археологічному музеї Сіракуз. Тут джерело зображене особливо цікаво: ми бачимо струмінь води, що б’є з гори, на вершині якої зображено голову бороданя – це, можливо, персоніфікація водного потоку. Але не виключено, що це зображення Бога-отця. Безкрилий ангел  підіймає руку в тому ж жесті adlocutio, що зображає  промову. Це перегукується з зображенням Благовіщення з катакомб Прісцилли в Римі,  про яке йшлося в попередній частині мого викладу. Однак атрибуція цього сюжету як “Благовіщення” ще не є остаточною. Світлина з Вікіпедії.

***

5. Фрагмент окладу Євангелія V ст. Так званий “Диптих п’яти частин”. Слонова кістка. V ст. Равенна, Італія. Зі скарбниці Міланського собору. Фото зі сайту ttps://www.christianiconography.info/

***

6. Мозаїка XII ст. в Базиліці Сан Марко у Венеції, Італія.

***

7. Ілюстрована гомілія Якова Коккіновафського, ХІІ ст.
Робота була здійснена ймовірно в Константинополі. Гомілія – це проповідь, яка містить тлумачення прочитаних місць Святого Письма. І хоча шість робіт про життя Діви марії Якова Коккіновафського називають гоміліями, її все ж варто було б розглядати не як проповіді, а як Житіє Пресвятої Богородиці, скомпільоване з кількох джерел. Зберігажться у Національній бібліотеці Франції. Світлина з відкритого Інтернет-ресурсу.

***

8. Мозаїка в церкві Спасителя в Хорі, Стамбул, Туреччина. Початок XIV ст. Світлина з відкритого Інтернет-ресурсу.

***

9. Ілюстрація з вірменського рукопису, відомого як Глаздорське Євангеліє, початок XIV ст. Роботу приписують художнику Григору Татеваці. Зберігається у дослідницькій бібліотеці Каліфорнійського університету, Лос-Анджелес, США. Світлина з відкритого Інтернет-ресурсу.

***

10. Ілюстрація з рукопису з монастиря Татев, південний схід Вірменії. Художник Григор Татеваці. 1297 р. Світлина з відкритого Інтернет-ресурсу.

***

11. Фреска Діонісія у соборі Різдва Пресвятої Богородиці Ферапонтового монастиря. 1502-1503. Світлина з відкритого інтернет-ресурсу.

***

12. Ікона з колекції Державного російського музею в Санкт-Петербурзі. XVII ст. Світлина з віртуального музею.

***

13. Прерафаеліт Данте Ґабрієль Россетті, 1855 р. Agnew’s Gallery, Лондон, Велика Британія. Світлина з Wikimedia.

***

14. Прерафаеліт Едвард Берн-Джонс, 1879. Художня галерея леді Левер у Порт-Санлайті, передмісті Ліверпуля, Велика Британія. Світлина з Wikimedia.

***

15 . Неокласицист Артур Гакер, 1929. Галерея Тейт, Лондон, Велика Британія. Світлина з Wikimedia.

***

16. Сідней Ґарольд Метеярд, Член Бірмінгемської групи, працював у стилі пізнього прерафаелітизму під сильним впливом Едварда Берн-Джонса та руху мистецтв і ремесел. Ілюстрація до “Золотої Легенди” Генрі Лонґфелло, 1910 рік. Світлина з відкритого Інтернет-ресурсу.