БЛАГОВІЩЕННЯ. ЧАСТИНА ІІІ. «Благовіщення з рукоділлям»

2-3 квітня 2025
На чільному зображенні – “Благовіщення” Джона Вільяма Вотергауза. 1914 рік. Приватна збірка

Цю частину мого викладу про іконографію Благовіщення я присвячу композиції, яку узагальнено називають «Благовіщенням з рукоділлям». Таку назву вживають до тих зображень Благовіщення, де Діву Марію представлено переважно з веретеном та/або прядкою, рідше просто з клубком ниток і, що дуже рідко, – з ткацьким станком чи ще якимось пристосуванням для роботи з пряжею. Що примітно, не існує сюжетів Благовіщення, де б Діва Марія шила чи вишивала.

Появу композиції «Благовіщення з рукоділлям» дослідники пов’язують з апокрифічним «Протоєвангелієм Якова», про яке я розповідала у попередній частині. У цьому тексті є три згадки про те, як Діва Марія пряла: перша передує Передблаговіщенню біля криниці, друга є між Передблаговіщенням і Благовіщенням, а третя стосується часу після отримання Благої Звістки.

“Частина Х

1 Тоді була нарада у жерців, що сказали: Зробимо завісу для Господнього храму.
2 І сказав первосвященик: Зберіть чистих дів із роду Давидового.
3 І пішли слуги, і шукали, і знайшли сім дів.
4 І первосвященик згадав про молоду Марію, що була з роду Давида і була чиста перед Богом.
5 І пішли слуги, і привели її.
6 І ввели дівчат до храму Господнього.
7 І сказав первосвященик: Киньте жереб, що кому прясти: золото, і аміант, і льон, і шовк, і гіацинт, і багрянець і справжній пурпур.
8 І випали Марії справжній пурпур і багрянець, і, взявши їх, вона вернулася до свого дому.
9 В цей час Захарія був німим, заміняв його Самуїл (поки не почав Захарія знову говорити).
10 А Марія, взявши багрянець, стала прясти.

Частина  ХІ

1 Взявши глечик, пішла за водою; і почула: Радуйся, благодатна!
2 Господь із Тобою; благословенна Ти між жінками.
3 І почала Вона прасувати, щоб дізнатися, звідки голос цей.
4 Злякавшись, вернулася додому, поставила глечик і, взявши пурпур, стала прясти його.
5 І став Ангел Господній перед Нею і сказав: Не бійся, Маріє, бо Ти знайшла благодать у Бога і зачнеш за словом Його.
6 Вона ж, почувши, міркувала, говорячи сама Собі: Невже Я зачну від Бога Живого і народжу, як будь-яка жінка народжує?
7 І сказав Ангел: Не так, Маріє, але сила Всевишнього осінить Тебе, тому й народжене Тобою Святе наречеться Сином Всевишнього.
8 І даси Йому ім’я Ісус, бо Він спасе народ Свій.
9 І сказала Марія: Я слуга Господа, нехай буде Мені за словом твоїм.

Частина ХІІ

1 І закінчила Вона прясти багрянець і пурпур, і віднесла первосвященикові…“

У “Євангелії від псевдо-Матвія” є також розповідь про це у частинах 8.9 і 9.2 ( переклад зроблено з німецького тексту з видання Костянтина Тішендорфа 1853 року)

8.9 “…Тоді Йосип узяв Марію до свого дому,
разом з іншими п’ятьма дівами, які були навколо них у домі Йосипа.
Цими дівами були Ревека, Сефора, Сусанна, Абігея та Каель;
Священик дав їм шовк, гіацинт, бісус, шарлах, пурпур та льон.
Але вони кинули між собою жереб щодо того, з чим кожна діва має працювати;
Сталося так, що Марія отримала пурпур для завіси храму Господнього
Коли Вона його отримала, ті діви сказали Їй:
«Оскільки ти остання, і скромна, і нижча від усіх,
«Ти заслуговуєш отримати і займатися пурпуром».
І почали називати Її «Королевою незайманих», дряжнячи цим титулом.
Під час того, як вони так поводилися між собою,
Ангел Господній з’явився посеред них і сказав їм:
«Цей титут буде не для дражнення,
але для проголошення справді точного пророцтва».
Побачивши ангела і почувши його слова, вони зблідли від страху і попросили його пробачити їх і заступитися за них.“

9.2 “І на третій день, коли Вона працювала з пурпуром Своїми пальцями,
До неї прийшов юнак, краса якого була невимовна…”

У “Протоєвангелії від Якова” чітко написано, що Діва Марія займалася в момент Благовіщення саме прядінням, тому веретено, прядка, кошик з пряжею стають Її атрибутами в цілому ряді мистецьких творів, що розповідають нам про Благовіщення. Вони також фігурують при зображенні Діви Марії в час Її вагітності та з’являються в сценах родинного життя з Йосипом до і після народження Іісуса.

У згаданих вище апокрифічних текстах сцени з обробкою ниток жінкою, на яку чекала особлива місія, з’явилися невипадково.

Культ прядіння та ткацтва має витоки в найдавніших культурах, де нитка, обертання веретена, процес ткання наділялися магічними властивостями і несли в собі сенси, пов’язані з людським життям і навіть зі світовим устроєм.

Наприклад, в архаїчній грецькій міфології є богиня Ананке, ім’я котрої перекладають як «неминучість», «необхідність». Згідно з Платоном вона обертає між колінами веретено, віссю якого є вісь світу, що пов’язує між собою землю і небо. Від Зевса Ананке народила трьох мойр – духів долі, котрим не підпорядковувалися богам. Клото пряла для кожної людини нитку життя, Лахесіс розподіляла жереб, намотуючи на веретено нитку, а Атропос перерізала/обривала цю нитку, коли надходив час смерті. На зображеннях це може бути представлено у найрізноманітніших варіаціях, так, наприклад, Лахесіс може просто тримати нитку.

Фламандська шпалера “Три мойри тріумфують над цнотливістю”. XVI ст. Музей королеви Вікторії та принца Альберта. Лондон. Велика Британія.

***

Александер Ротхауґ «Три мойри», біля 1910. Приватна колекція.

Таке піднесення прядіння і ткацтва до рангу божественних занять зустрічається і в инших культурах: єгипетська Нейт, шумеро-аккадська Іштар, майська Іш-Чель, скандинавські Норни – цей перелік можна продовжувати і продовжувати – усі вони пряли і ткали, щоправда, вищі матерії.

Тому немає нічого дивного, що прядіння з’являється у тексті, пов’язаному з найголовнішими жінками християнської історії – Марією та Єлизаветою.
Ось ще один уривок з  частини XII «Протоєвангелія Якова», з якого можна зрозуміти, що Єлизавета теж займала прядінням багряниці (багряницею називали не тільки тканину, але й нитку, пофарбовану в багряний колір):

«Зрадівши, Марія пішла до родички Своєї Єлисавети. І постукала в двері, Єлисавета ж, почувши, перестала [прясти]  багрянець, побігла до дверей і, відчинивши, побачила Марію і благословила Її, сказавши: За що мені це [дано], що прийшла Мати Господа Мого до мене.»

Тут важливо, що і Діва Марія, і Єлизавета, мати Іоана Хрестителя, пряли пурпурові та багряні нитки.
У цьому контексті нитки найкоштовніших у той час кольорів – багряного та пурпурового – вказують не тільки на те, що ці дві жінки створювали пряжу для  особливих речей, а й те, що обидві зачали в своїх лонах особливі життя: одна Спасителя, а друга – його Предтечі. Але в першу чергу це тосується Діви Марії: особливий – пурпуровий – колір пряжі, яку Вона пряла, виступає в ролі символа, що вказує нам на таємницю Боговтілення – на те, як Божественним чином створюється Плоть Христова. І саме пряжу густо-червоного забарвлення (так замінювали часом пурпурну барву, хоча це не ідентичні кольори) зображали мистці Візантії та країн східного християнства при створенні мозаїк, стінописів та ікон. Прошу звернути на це увагу при розгляді ілюстративного матеріалу на цю тему, який буде поданий в кінці тексту цілісним блоком.

У земному світі звичайних людей рукоділля, а особливо прядіння чи ткацтво, з давніх-давен вважалися заняттями, які асоціювалися з жіночими чеснотами: працелюбністю, смиренням, відданістю родині. Тут неможливо не згадати Пенелопу, котра зберегла шлюб з Одіссеєм частково завдяки хитрощам з тканням погребального савану для свого свекра. Займалася ткацтвом і Олена Прекрасна: «125 В домі застали Єлену — та ткала великий, подвійний  126 Плащ пурпуровий…». («Іліада», пісня ІІІ. Переклад Бориса Тена)

На час виникнення християнства рукоділля вже було глибоко вкоріненим символом гідної жіночої поведінки, тому було використане християнскою культурою і для характеристики Діви Марії. Про старанне заняття рукоділлям як одну з чеснот Діви Марії ще як звичайної дівчини розповідається у частині VI “Євангелія від псевдо-Матвія”:

“Старанно займалася тканням вовни,
і те, що не могли зробити старші жінки, вона здійснила в ніжному віці.
Вона взяла собі за правило залишатися на богослужінні до третьої години і
займатися ткацтвом з третьої по дев’яту годину”

Саме тому не цуралися прядіння, ткацтва та иншого рукоділля і знатні дами – вони не тільки охоче займалися цими справами, але й залюбки позували за цими заняттями для портретів та картин.  
Дуже цікавою є наступна ілюстрація з манускрипта “Боже місто” святого Августина, створеного в Парижі на початку XV ст. На ній ми бачимо, як прядінням займається кілька шляхетних жінок. Не виключено, що тут є навмисна подібність зі сценою з “Євангелія від псевдо-Матвія”, оскільки іноді художники зображали шляхтянок (найчастіше на їхнє замовлення або коли їхня родина спонсорувала створення твору) у позах, які викликали асоціації не тільки з іконографією святих, а навіть і Діви Марії.

Прядку (здебільшого ручну – палицю з кужелем) та веретено ми бачимо у творах мистецтва як символ повсякденної домашньої ролі жінки. З цими знаряддями часто зображали Єву, коли вона разом з Адамом після вигнання з Раю починають вести звичайне людське життя.
Як приклад таких зображень подаю дві мініатюри:

Мініатюра “Єва за прядінням” зі ‘Збірки про поневіряння”, XVII ст. (відділ рукописів Московського історичного музею).

***

Мініатюра “Єва за прядінням” з “Псалтира Гунтера”, 1170 рік. Зберігається у бібліотеці університету Ґлазґо.

Згодом,  крім гідного простого жіночого життя, ручна прядка з кужелем, веретено, клубок з пряжею (разом чи окремо – це неважливо) починають символізувати  дівоцтво – гарним прикладом чого є іконографія святої Женев’єви Паризької та Жанни д’Арк.
На ілюстраціях – статуя Святої Женев’єви у паризькій церкві Сан Северен і картина Ежена Ромена Тіріона (1870рр.)

А тепер надійшов час переглянути ілюстративний матеріал до нашої основної теми.

Композиція «Благовіщення з рукоділлям», так само як і «Благовіщення біля джерела/криниці»  була характерною для церков східного християнства.

Дуже приємно, що проілюструвати це я можу зразками, які були створені на теренах України і вважаються дуже давніми та цінними прикладами цього типу зображення.
Це, у першу чергу, двочастинна мозаїка “Благовіщення” на стовпах східної підпірної арки в Софії Київській. Мозаїки Софіївського собору були створені візантійськими майстрами між 1043 і 1046 роками.

***

Другим прикладом є “Корсуньске Благовіщення”, відоме тепер під назвою “Устюзьке Благовіщення”, що зберігається у Третьяковській галереї в Москві.

Ця ікона була написана за однією версією в Корсуні (Херсонесі Таврійському), за иншою – в Києві близько 1022 року на замовлення князя Ярослава Мудрого для церкви Благовіщення на Золотих воротах. Потім ця ікона, як і Вишгородський образ Божої Матері, вивозиться на Московію і до XVI про неї нічого невідомо, аж доки в Другому Новгородському літописі нез’являється наступна згадка про те, що Іван Грозний “… узяв із Новгородської Софії в Москву образ Благовіщення з Юріївського монастиря …” У XVIII з’являється легенда, наче перед цим образом у 1290 році молився Прокопій Устюжський за збавлення Великого Устюга від побиття “камінним градом”. А в 20-их рр. ХХ ст. починається “дослідження” цієї ікони, внаслідок якої виникає новгородска версія створення цієї ікони. На жаль, саме вона зараз панує в іноземних джерелах, де йде мова про давньоруські ікони.

***

Добре збереженими є Царські врата з “Благовіщення з рукоділлям” з монастиря Святої Катерини на горі Синай, Єгипет. Це твір датується кінцем XII ст.  Тут слід зауважити, що традиція розміщенння зображення Благовіщення на Царських вратах несе в собі особливий зміст: саме з явлення архангела Гавриїла Діві Марії починається історія спасіння людства, для яких Боговтілення відчиняє ворота Раю, що були зачинені з часу гріхопадіння Адама і Єви. Тому в акафістах Пресвяту Богородицю називають “Райських дверей Відкриттям” і “Дверима Світла”.

***

Ще одне “Благовіщення з рукоділлям” з монастиря Святої Катерини на горі Синай, Єгипет.

***

Мініатюра з греко-латинського ілюстрованого Тетраєвангелія — візантійського ілюмінованого рукопису, що містить чотири Євангелія, виконаного в Константинополі в XIII столітті. Це один із рідкісних рукописів, створених у період Латинської імперії. Нині зберігається в Національній бібліотеці Франції .

***

Якщо в релігійному мистецтві країн Східного християнства “Благовіщення з рукоділлям” є не те щоб поширеним, але все ж не рідкісним типом Благовіщення, то в католицькому світі треба докласти зусиль, щоб їх відшукати.
От зображення просто Діви Марія за прядінням і ткацтвом можна зустріти доволі часто.
Як приклад – “Богородиця за прядінням невідомого автора, 1420-1430рр. з Угорської національної галереї в Будапешті.

***

Давніх зображень типу “Богородиця за рукоділлям” (а якщо конкретно – за прядінням) зі західноєвропейських теренів, мені вдалося відшукати лише шість, декотрі з них – завдяки підказці з “Лексикону символів та атрибутів у мистецтві Хільдегарда Кречмера”. Ілюстрацію з якогось старого минусткрипта, де в сцені Благовіщення фігурував ткацький станок, я, на жаль, не відшукала.

Благовіщення” на Саркофазі Піньятта в чотириарочній альтанці Браччафорте, V ст., Равенна, Італія.

***

“Благовіщення”, початок ХІІІ ст. на фасаді собору Термолі, Італія.

***

“Благовіщення з книгою та веретеном” з манускрипту “Благословення святого Етельвольда”, кінець Х ст.
Ця книга – найважливіший витвір англосаксонської уїнчестерської школи ілюмінування. Зберігається у Британській бібліотеці, Лондон, Велика Британія. Зображення Благовіщення у цьому манускрипті є унікальним прикладом переходу від Діви Марії рукодільниці до Діви Марії книжниці.

***

Це зображення Вам уже знайоме – я про нього писала у першій частині свого викладу, як про одне з перших прикладів Благовіщення. Це мозаїка з римської церкви Санта-Марія-Маджоре, яка датується V ст. Подаю тут фрагмент цієї мозаїки, щоб заакцентувати увагу на червоній рівниці, яку Діва Марія тягне з кошика.

***

“Благовіщення” на воротах Сан Раньєрі  правого трансепта Пізанської катедри. Робота Бонанно Пізано. Бронза. Кінець XII ст.

***

“Благовіщення” на катедрі (троні) архиєпископа Максиміліана. Слонова кістка. Середина VI ст. Зберігається в Архиєпископському музеї Равенни.

***

А потім, сюжет “Благовіщення з рукоділлям”, як і “Благовіщення біля джерела/криниці”, практично щезає з мистецтва Західної Європи. Там остаточно запановує тип “Благовіщення з книгою”. Тому натрапити на “Благовіщення з рукоділлям” у проміжку XIV-XVIII ст. є неабиякою удачею.

Дуже рідкісне як на XVI ст. зображення Благовіщення з колісною (!) самопрядкою нідерландського художника Адріана Томаса Кея.

***

“Благовіщення” 1703, Ян Лайкен і Пітер Мортьє.

***

Допіру у ХІХ ст. мистці починають частіше звертатися до цього забутого типу зображення Благовіщення. Що впадає в око на їхніх картинах – це зміна кольору пряжі з червоної на білу, що, найймовірніше, мало символізувати цноту Діви Марії. Іноді, як на наступному зображення, пряжа є блакитною, що було, мабуть, продиктовано загальною колористикою картини.

“Благовіщення”, 1890. Еміль Бернар. Музей Тиссена-Борнемісса, Мадрид, Іспанія.

***

“Благовіщення”, 1903 рік. Джордж Лоуренс Буллейд.

***

А на закінчення я потішу вас роботами наших українських художників.

“Благовіщення” Юліана Буцманюка з нашої Жовківської церкви Різдва Христового, яку він розписував у 30-их рр ХХ ст.

“Благовіщення” (“Тераса”) Олександра Мурашка,
ЇЇ я вже публікувала у першій частині своєї розповіді, але зараз прошу звернути увагу на раму з гобеленом і скриньку з кольоровою пряжею. Існує ще один варіант цієї картини і я до нього теж звернуся, але вже в наступному розділі мого викладу.