А равлик повзе…

Сьогодні під час прогулянки я вгледіла на краю тротуару двох чималеньких равликів. У цьому не було б нічого особливого, якби це сталося у звичайний день – ну равлики і равлики, що тут такого? Але ж нині був Великдень! А у Великдень равлики відразу набувають великого символічного значення, принаймні для людини, яка обожнює копирсатися в символіці предметів у творах давніх майстрів.

Напевне, немає людини, яка хоч би раз у житті не здивувалася присутності на старовинних картинах/рельєфах/ ілюстраціях/тощо якихось сторонніх предметів чи істот, котрі, здавалось би, не мали жодного стосунку до зображеного сюжету. Насправді ж, переважна частина цих, на перший погляд, неважливих дрібничок може не тільки доповнювати чи поглиблювати зміст твору, але й навіть виражати його головну ідею. Традиція зображати у творах образотворчого мистецтва певні сентенції і поняття набором відповідних предметів була широко поширеною з давніх-давен аж до ХVIII ст. Потім вона почала поступово щезати. Предмети та істоти на картинах переставали нести в собі прихований зміст чи натяки на якусь ідею і все більше й більше ставали просто тим, чим вони є. Символічний зміст окремих речей зберігався лише при зображенні міфологічних чи релігійних сюжетів та на цвинтарних надгробках або поминальних монументах, тобто там, де це не перестало бути принциповим.
Так, наприклад, надгробний пам’ятник у формі незавершеної чи зруйнованої колони конкретно вказує на те, що в даній могилі спочиває людина, котра передчасно пішла з життя. А ось жінка з тарілочкою, на якій лежать очі, без сумніву, буде святою Люцією Сіракузькою, котрій чи то вирвали очі під час тортур, чи то вона сама це зробила, щоб приборкати пристрасть юнака, який закохався виключно в її погляд, а не в душу.

• 

• 

І якщо ще в ХІХ ст., завдяки класичній гімназійній програмі, освічені люди могли “відчитати” практично будь-який твір образотворчого мистецтва, то зараз забуту мову символів розуміють лише одиниці, хоча саме в наш час ця інформація є досить повно зібраною, систематизованою та доступною, як у вигляді друкованих видань, так і електронних. Відвідувати з такими посібниками виставки, музеї, храми чи цвинтарі – справа вельми і вельми захоплива, адже на на кожному кроці на глядача будуть чекати дуже цікаві відкриття та насолода від несподіваних асоціацій. Головне, не задавати забагато питань “чому?” та не зациклюватися на якомусь одному трактуванні того чи іншого символу, бо в кращому випадку це буде шлях у глухий кут, а в гіршому – у полон до нав’язливої ідеї, як це часто стається з багатьма дослідниками, котрі не можуть змиритися, що не все у цьому житті нам дано зрозуміти.

Символи бувають широко відомі, як, наприклад, ключі Святого Петра або лілії Святого Антонія, а бувають дуже а дуже рідкісними. До останніх належить і равлик. Важко повірити, але це миле створіння стало темою кількох серйозних наукових історичних та мистецтвознавчих праць.

Я особисто вперше зустрілася із зображеннями равлика в Нюрнберзі, коли вперше відвідала це місто як туристка у 2002р, навіть не підозрюючи, що через 7 років стану його мешканкою і житиму в 20 хв. ходу від “церкви з равликами”.
У церкву святого Себальда я закохалася відразу. Запізніла рання німецька готика, що почалася допіру в ХІІІ ст. і ще не скинула темного серпанку романського стилю, заворожує мене, як жоден інший стиль. Крім того, церква була оздоблена фігурами святих з атрибутами, які геть мене спантеличували, але провадили на шлях нових радісних відкриттів. Наприклад, я ніяк не могла знайти серед 12-ти Апостолів Святого Якуба Старшого, а коли знайшла, то була подивована тим, що він був без характерної панамки з мушлею, натомість мушля оздоблювала його посох та книгу.

• 

• 

Тепер я вже знаю, що це наша нюрнберзька локальна особливість, бо панамка з мушлею є атрибутом найголовнішого нюрнберзького святого – Святого Себальда. Мене дуже інтригує цей святий, бо в ньому я вбачаю того самого принца Гамлета, історію якого Шекспір перетворив на таку трагедію, що вона й нині не втрачає свого впливу на читачів/глядачів. Але ніхто ж не знає, що було насправді. І можливо, саме моя версія є не тільки вірогідною, але й правильною. Так ось, наш нюрнберзький Себальд був теж данцем за походженням, теж принцем і теж мав якісь проблеми з родиною та нареченою. Однак він не став падати в безумство, а надягнув панамку прочанина, взяв до рук посох з торбинкою і рушив євангелізувати Франконію. Себальд оселився поблизу Нюрнберга і став настільки популярним місцевим самітником-проповідником, що коли помер, то його поховали не де-будь, а в нюрнберзькій каплиці святого Петра, яку згодом розбудували у величну церкву і нарекли на його честь.

• 

• 

• 

У 1397 році для решток св.Себальда було викуто срібну раку, яку в кінці XV століття було вирішено захистити додатковою міцною, але водночас елегантною, конструкцією. Розробка проєкту затягнулася, виконання також, але результат перевершив усі сподівання -ажурний саркофаг, створений, ймовірно, за рисунками знаменитого Адама Крафта у майстерні Вішерів, став архішедевром бронзового лиття, перевершити який нікому не вдалося, принаймні у Німеччині.

• 

• 

“Та коли ж вже врешті-решт будуть равлики?!” – заволаєте зараз ви, не витримавши мого довгого та розміреного вступу.
А я якраз до них і доповзла!!!
Придивіться уважно – що служить ніжками для цієї дивовижної усипальниці?
Бачите? Ні? Тоді збільшую!

• 

• 

12 равликів, як 12 Апостолів! І в цьому немає жодного богохульства!
Коли в ХІХ ст. у істориків та мистецтвознавців прокинувся інтерес до забутого романського та готичного мистецтва, до глибинних смислів цих двох епох, сповнених містицизму та символізму, вони вловили закономірність зображення равликів: ці створіння були виявлені на тогочасних сюжетах “Воскресіння Лазаря”, на тонко розмальованих маргінесах манускриптів з житіями святих і на надгробках різних шанованих церквою осіб.

Тобто, равлик точно ніс якесь смислове навантаження. Але яке?

• 

Подальші студії виявили, що митці раннього середньовіччя, вбачали у равлику символ Воскресіння та виходу з гробу. Це може розсмішити сучасну людину, яка практично втратила здатність до несподіваних асоціацій, вже не кажучи про спостережливість. Але для тодішніх людей, особливо для монахів, котрі за відсутністю інших розваг спостерігали за природою та обмірковували свої відкриття, нічого дивного у співставленні равлика та чуда Воскресіння не було. Річ у тім, що деякі види равликів перед сплячкою не тільки закопуються в землю чи ховаються у деревну кору, але й замуровують вхід до своєї мушлі секретом, що виділяється спеціально для цього із їхніх залоз. Потім, коли ця порція секрету твердне, виділяється наступна, котра затягує гирло мушлі додатковою мембраною. Створена таким чином повітряна камера та теплоізоляція дозволяють равлику перезимувати в стані анабіозу, а навесні повернутися до життя, виштовхуючи своїм м’яким тілом “кришку” свого “саркофага”.

Міркування та асоціаціації давніх релігійних філософів щодо равликів, коротко і ясно підсумував у ХІХ ст. дослідник ранньої церкви абат Мартіньї : “Шкаралупа – це могила, миттєве житло, яке людина одного дня повинна залишити”.

І хоча найцікавіше на цьому відео почнеться на 2-ій хвилині, перегляньте це відео від самого початку, без поспіху, адже равлик – це ще й символ божественної неспішності…

Проте, як я вже казала, символи не можна трактувати однозначно. Часи змінювалися, а з ними змінювалися й погляди на ті чи інші поняття. Значну роль у цьому відігравали філософсько-релігійні дискусії, під час яких виникали думки, що ставали модними серед освічених людей, а особливо митців.
Подивування феномену зимування равликів у замурованих хатках уступило місце темі їхнього запліднення. І якщо асоціація з Воскресінням чи виходом з гробу виглядає для мене особисто цілком логічною і навіть красивою, то щодо наступного висновку я маю просто розвести руками. Отже, з якогось добра-дива поміж середньовічних людей, котрі, я ще раз хочу на цьому наголосити, були дуже спостережливими і тому не могли не помітити сотень склеєних у процесі парування равликів, поширилася думка, що равлики запліднюються від… води! А тому можуть служити алегорією… Непорочного Зачаття!!! І заповзали равлики туди-сюди на маргінесах книг та на живописних полотнах з Марійними сюжетами.

• 

• 

Звісно, існували ще й чисто індивідуальні розумування, наслідком яких ставала своя персональна система символів, як, наприклад, у італійського художника XV століття Карло Крівеллі, котрий чи не єдиний вводив у християнські сюжети огірки. Зараз ніхто не може дати чіткої та логічної версії Крівеллівських огірків, але, якщо ви бачите святий образ з огірками, то впевнено називайте ім’я Крівеллі – репутація фахівця з італійського живопису вам гарантована!

• 

За тими огірками мистецтвознавці геть не звертають уваги на равлика біля ноги святого Франциска Ассізького, хіба лиш побіжно, як, наприклад, відомий французький історик мистецтва Данієль Аррас, котрий так схибнувся на равлику з “Благовіщення” Франческо дель Косса, що не тільки присвятив йому 20 сторінок своєї монографії, але й виніс слово “равлик” у заголовок книги.

• 

Образ, що так захопив Арраса, був написаний у другій половині XV ст. для вівтаря однієї з каплиць у флорентійській церкві Санта Марія Маддалена деі Пацці. Нині це полотно є перлиною Дрезденської картинної галереї, а равлик – одним із її фірмових знаків, звісно, не таким знаним, як ангелочки з Сікстинської мадонни Рафаеля, але все ж сувенірної продукції з цим равликом у галерейній крамниці вистачає.

• 

Звісно, з тих 20 сторінок мізкувань Арраса над значенням равлика на полотні дель Косси більшість людей посміється, але не можна не згодитися з висновком, який автор робить у кінці глави про равлика: “Аномальна присутність равлика на краю перспективи, на її порозі, є своєрідним сигналом глядачеві…: ви нічого не бачите там, куди дивитеся”.

Образливо? Ну так. Але на правду не слід ображатися.

І для ілюстрації правоти Арраса я зараз поставлю провокаційне питання: “А чи бачив хтось з вас класичний голландський натюрморт XVII-XVIII ст.?”
Звісно, я не маю сумніву в тому, що ви всі на них дивилися – хто на оригінали, а хто на репродукції. Але чи бачили ви те, що на них зображено? Ні, я маю на увазі не квіти, не комах, не фрукти, не різну живність, а його приховані смисли?
Ні? А вони там є! Та ще й які!!!

Отже, на початок XVII століття голландський і фламандський натюрморти виділилися у цілком самостійний вид живопису, котрий в свою чергу був поділений ще на кілька підвидів – рибні, мисливські, “розкішні”, кухонні, тональні, “марнота марнот” і т.д. А королем усіх цих різновидів “тихого життя” (Stilleven) став “його величність” квітковий натюрморт. І в цьому немає нічого дивного для краю, котрий вважався квітковою імперією Європи. Однак митцям, вочевидь, було нудно просто та бездумно переносити дива Природи на свої полотна і вони придумали цілу систему символів та алегорій, котрі перетворювали звичайний букет на проповідь про минущість земного життя, про неминучість смерті, про марноту матеріальних цінностей. А іноді букет ставав навіть алегорією Страстей Христових і Воскресіння.
Для розуміння Stilleven видавалися окремі визначники, за якими можна було витлумачити значення практично будь-якої рослини/істоти/предмета на натюрморті та зрозуміти його загальну ідею. Символіка голландського натюрморту це настільки обширна тема, що я подам тільки розшифровку окремих рослин та комах, а ті, хто зацікавиться цією темою, зможе продовжити самостійні студії за допомогою інтернет-джерел.

Відразу маю попередити, що відчитування голландського натюрморту не є справою примітивною: ця квітка означає це, а ця комашка – се. По-перше, дуже часто рослини та предмети мали у визначниках два протилежні значення. По-друге, у композиції вони могли зберігати обидва значення одночасно, спеціально створюючи головоломку для глядача або ж запрошуючи його до побудови власних філософських чи релігійних сентенцій. Ось так тоді було прийнято розважатися! Шкода, що ця забава забута. Як на мене, це значно цікавіше та змістовніше, ніж просто перебігтися галереєю до “інстаграмного” шедевра.

Але берімося до справи. Зрозуміло, що в даному дописі я вибрала для розбору ті натюрморти, де є зображення равлика.

• 

Отже, починати аналіз голландського натюрморту треба зі загального настрою композиції. Які квіти – свіжі чи зів’ялі? Куди спрямований рух комашок? Чи є в мушлі якісь молюски чи вони порожні?
Аналізуючи натюрморт Корнелії ван дер Мейн, ми бачимо, що зображений нею букет далеко не першої кондиції. І це відразу дає підстави віднести цей натюрморт до теми “Vanitas” – марноти. Свіжість зберігають хіба лише прості квіти – дзвоник, в’юнок, нагідка. А королі садів – троянда, тюльпани, гвоздика, левкої – або прив’яли, або знаходяться в останній стадії свого розквіту, після котрої квітці вже немає більше куди розпускатися. Листя троянд виразно попсовані якимись комахами. Вдивляємося далі і бачимо маківку. Це все разом однозначно визначає цей натюрморт, як символ життєвого циклу: прості свіжі квіти – чистота юності, максимально розквітлі – розквіт життя (зокрема біло-червоний тюльпан – життєвий пік), зів’ялі квіти та понищене листя – старість, а маківка – вічний сон.
При цьому концентруватися на значенні кожної окремої квітки у даному випадку недоцільно.
А равлик? Що означає у даному контексті цей черевоногий молюск?
Голландці, як садівники, равлика недолюблювали – у їхніх очах це був обжерливий та лінивий шкідник, відтак на голландському натюрморті він часто уособлював грішну душу. Але ніхто не казав, що грішники не мають права на Воскресіння? Навпаки, саме догмат про всезагальне воскресіння є одним з основоположних принципів християнства.
Відкриваємо Євангеліє від Іоанна 5, 25-29 і читаємо: ”  ²⁵Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть. …  ²⁸Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; ²⁹ і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, — у воскресіння суду”.
І з цієї точки зору надзвичайно показовим є натюрморт, на котрому ми бачимо власне двох равликів.

• 

Один равлик знаходиться внизу картини, на поверхні столу, що символізує не просто земне, а приземлене життя – животіння, позбавлене духовних потреб. Тільце цього равлика в’яле, його ріжки опущені додолу, як би показуючи, що чекає на грішну душу після Останнього суду. А от другий равлик знаходиться в центрі композиції. Його підняті догори ріжки та пружне тіло демонструють нам рух вгору. Поряд з цим натхненним равликом ми бачимо гусеницю, що власне і підтверджує значення цього равлика, як символу Воскресіння, адже гусениця разом з метеликами (а метелики теж присутні на цій композиції) символізують тимчасове тіло та безсмертну душу.
Тепер звертаємося до квітів. У цьому букеті головну роль відіграє не стільки стан квітів, скільки їхній ґатунок. Хоча стан теж важливий. Зараз ви це побачите. Почнемо з центральної квітки. Це пишний, яскравий, свіжий і, що головне, криваво-червоний мак. Його стан і колір дають підставу вибрати не розповсюджене трактування маку, як символу вічного сну й забуття, а друге, герметичне, значення цієї квітки, а саме – спокутну жертву Христа. (Якщо хтось впевнений, що зображена квітка не мак, а гвоздика, то це суті не міняє: гвоздика символізує те саме. Але це все ж так званий “піоновидний” мак). Підсилюють ідею жертовності Христа колоски – вони символізують Хліб Причастя. А ірис, що доторкається до маку, уособлює відпущення гріхів та можливість спасіння через цноти. Існує також рівноцінний і логічний варіант трактування блакитного ірису – Богородиця.
Прості квіти – горошок, нагідка, в’юнок, лютик, галузочки з весняними квітами – символізують, як ми вже знаємо, скромність і чистоту.
Троянди… Ось тут ми маємо врахувати їхній стан. Були б вони свіжі й спрямовані догори, то однозначно символізували б Богородицю. А в тому дещо прив’ялому стані, у якому вони є, їх слід трактувати як марність та тлінність краси, нехай і бездоганної. Нижче троянд ми бачимо зелені і сухі стручки гороху – символ скороминущості молодості.
Тюльпани з пелюстками, що ось-ось опадуть є символом марності та ілюзорності марнотратного життя. Чому? А тому, що розведення тюльпанів вважалося в Голландії одним з наймарнославніших та найзатратніших занять.  
Галузка жимолості, що опадає вниз – символ того, що минає навіть людське кохання та пристрасть. Те саме символізує і пишна червона квітка, ймовірно, півонія, між тюльпанами.
І от виходячи тільки з символіки перелічених квітів (а скільки ще залишилося нерозшифрованими!), можна впевнено казати, що за задумом художника цей натюрморт виражав перемогу духовного життя в Христі над примарними цінностями людей, не обтяжених вищими помислами.

Що ж стосується равлика, то в цьому дописі я обмежуся його символікою в релігійному мистецтві, бо у світському, як у давньому, так і в сучасному, равликів набагато більше і вони можуть бути не тільки милими другорядними дрібничками, але й виступати в ролі головних персонажів.

Однак, равлики цього всього не знають. Вони неспішно повзуть землею, ховаються у свої мобільні хатки від загрозливих тіней наших незграбних постатей чи безцеремонного доторку таких грубих у порівнянні з його тілом людських рук, а потім, вочевидь вловивши своїми локаторами наше доброзичливе лепетання “Равлику-павлику, Вистав ріжки! Тобі – два, мені – два, поділимось обидва!”, довірливо вилазять з мушель і продовжують свій розмірений рух до тільки їм відомої мети.

• 

P.S. І як тепер ви зможете після всього, що я написала, їсти ці чарівні створіння, що символізують Диво Воскресіння?